Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО2009, випуск шостийсам режисер визначив власну концепцію спектаклю[6, с. 209].Вона звучала дуже особисто і водночас булазрозумілою всім, а її зовнішній вигляд виявивсянастільки атрактивним, що «Вишневий сад»Пікколо театро ді Мілано на кілька наступнихдесятиліть став своєрідним художнім камертономне лише щодо версій цієї чеховської п’єси,а й цієї драматургії в цілому. Проте для нашоговикладу куди важливішим є усвідомлення тогофакту, що саме вистава Дж. Стрелера спровокувалапочаток принципово іншого етапу світовоїтеатральної чеховіани, який (за аналогієюдо «мого Пушкіна» Марини Цвєтаєвої) можебути названий «мій Чехов». У цій новій системіідейно-естетичних координат режисураніби отримувала право на абсолютно вільний,не скутий жодними попередньо встановленимиправилами й визнаними авторитетами поглядна драматургію А. Чехова. Навіть більше — чимактивніше спектакль за тою чи іншою чеховськоюп’єсою набував ознак своєрідного автопортретайого творця, тим прихильніше ставилисядо нього критика й колеги по професії,а нерідко і глядачі раділи відчутно свіжомуподиху цих вистав.Щоправда, не менш часто спектаклі цьогоперіоду ставали проявом елементарного режисерськоговолюнтаризму або дуже поверхового,приблизного погляду на чеховський текст. Таківипадки рівною мірою стосувалися хрестоматійнознайомих і маловідомих п’єс — визнаніі невизнані шедеври були однаково беззахисніперед безвідповідальністю і зверхнімставленням до себе. Як на автора, ілюстрацієювищесказаного виявилась вистава «26 кімнат»Київського академічного театру драми і комедіїна лівому березі Дніпра, поставлена 2006 р.за комедією А. Чехова «Лісовик».З огляду на сумну літературну та сценічнудолю п’єси, звернімося спочатку до історії їїпояви у 1889 р. І почнемо з такого твердження:на наше переконання, «Лісовик» відображаєчеховські шукання нових способів драматургічногописьма не меншою мірою, аніж будь-яказ чотирьох «великих» драм, визнаних чехознавцямивмістом його нової театральної системи.Ще на початку роботи над текстом авторписав тогочасному конфідентові О. Суворину:«Тепер ми маємо досвід. Ми спіймали чортаза кінчик хвоста. Я думаю, що мій «Лісовик»буде на відміну від «Іванова» тонкіше зроблений»[7, с. 317]. Трохи пізніше він напише томусамо адресатові: «Почуваюся набагато сильнішим,аніж у той час, коли писав «Іванова», —і водночас зізнається, що п’єса у нього виходить«страшенно дивна» [Там само]. Висловившисьтак вперше 4 травня 1889 р., А. Чехов періодичноповторюватиме ці слова до кінця життя —принагідно до роботи над кожною наступною«великою» п’єсою. Тоді ж драматург насампередбув задоволений з того, що у нього «вилилися обличчя точно нові», мовляв, «нема в усійп’єсі жодного лакея, жодного увідного комічногообличчя, жодної удовички ». «Загалом янамагався уникати зайвого, і це мені, здається,вдалося», — додавав А. Чехов [Там само].Потім, як годиться, будуть хвилини вагань,коли автор, свідчив Я. Гурлянд, сумніватиметьсяу правильності обраного шляху: «— Чорт їхзнає, як багато вони в мене їдять! — говорив вінінколи, пригадуючи, що перші два акти, дійсно,проходять у розмовах за їжею.Але часом він заспокоював себе і говорив:— Нехай на сцені все буде так само складноі разом з тим так само просто, як і в житті. Людиобідають, лише обідають, а у цей час складаєтьсяїхнє щастя і розбиваються їхні життя »[8, с. 330]. Пригадаймо, саме ці чеховські словазавжди наводять, намагаючись однією фразоюпояснити сенс тих кардинальних зламіву драматургічних структурах, до яких вдавсяписьменник.Між іншим, закінчуючи роботу над п’єсою,А. Чехов сам відзначив її «недоліки»: оповідальність— схожість із «романом», перевагуу цілому сюжеті ліричної лінії, «нестерпну конструкцію», і наперед вибачався через них —156