Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО2009, випуск шостийному вигляді. Для того, щоб зрозуміти мовумасового мистецтва, треба навчитися читатийого задній план [2. 199].Сьогодні варто розглядати певні культурніявища і виконавців саме як постмодерністські,оцінювати ступінь іронії та самоіронії,яка є однією з головних ознак мистецтвапостмодерну. Популярність масової культуринеобхідно досліджувати, бо вона є не тількиінструментом, але й найкращим індикаторомпідсвідомих комплексів та рефлексів людей,створює міфологію, яка орієнтована на бажаннялюдей. Ми погоджуємося з думкою МаршалаМаклюена, який охарактеризував масову культуруяк фольклор індустріальної людини [3. 5].Тексти масової культури легко класифікуютьсяі розшифровуються методами, що склалисяпід впливом роботи визнаного фольклористаі одного з засновників сучасної теорії текстуВолодимира Проппа «Морфология волшебнойсказки», а також за методологією естетикиототожнення, що її розробив відомий вченийТартуської школи Юрій Лотман. Казкові сюжетив їх численних варіаціях завжди успішноперекладалися різними жанрами масовоїкультури, а терапевтично-лікувальний впливказок сьогодні використовується у сучасномупсихоаналізі.У демократичних державах масова культурав більшості своєї залежить від ринку.На цій основі йде постійне продукуванняшоу-безнесу, масової літератури, телесеріалів,тощо. У тоталітарних країнах держава повністюконтролює цей процес і продукую міфина замовлення. (Аналіз масової культуритоталітарних країн 20 столітті: радянськоїта німецькою, її вплив на становлення їхніхнаціональних ідей — є темою окремого детальногодослідження). Важливо розумно поєднатидержавно-регулятивний та ринковий аспекткультурної політики. У демократичних країнах,наприклад, таких як Франція та Канада, існуєі виправдовує себе державний протекціонізмнаціональної культури і мистецтва, у тому числій масових (де поняття масове позбуваєтьсяознаки низької якості). Говорячи про регулятивністьфранцузької чи канадської культурноїполітики, маємо пам’ятати, що йдетьсяпро розвинуте громадянське суспільствоз діючим інститутом громадського контролю.Це допомагає дотримуватися балансу інноваційта творчих експериментів з професійноюдобротною масовою продукцією.Категоричних критиків масової культуриможна заспокоїти висновками з новогодослідження американського соціолога ЕлвінаТоффлера, який констатує у 21-му столітті новіпроцеси демасофікації суспільства, завдякипродовженню зростання середнього класута його культури, що тяжіє до індивідуальностіна противагу одноманітності [8. 120–124].Україна для включення в означені процесипотребує спочатку сформувати такий середнійклас.Поза окреслених вище суспільних тенденцій,фактом є те, що у 20-му столітті під впливоммасової культури змінилася вся культурнапарадигма: від пізнавальної до розважальної.Марно витрачати сили у боротьбі з масовоюкультурою. Можна намагатися очолити процесїї створення, позитивного національногонаповнення телесеріалів, шоубізнесу, масовоїлітератури, тощо. Очевидно, що масова культурає часткою культури національної, (а вжепотім — глобальної). Вона впливає на масовусвідомість, а, отже, на формування національноїідеї.Аудиторію можна і потрібно виховувати,підвищувати її рівень, але не зневажливоюелітарною негацією того чи іншого занадтопростого, чи занадто провокативного явищамасової культури, а продукуванням власноїякісної масової культури. Варто взяти до увагикласику маскульту — романи ОлександраДюма, що і сьогодні користуються постійнимуспіхом. А сучасники ставилися до нього так,як завжди до маскульту — критики сварили,а читачі читали. Ідейний борець з банальніс-374