Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОматеріал Всеволод Мейєрхольд, котрий розробивз цією метою технологію акторського вихованнята сценічного існування — біомеханіку [13].Отже, у той час, коли естетично-мистецькіта організаційні ідеї Баухауза динамічно поширювалисяЄвропою, ідея доцільності, функціональності,конструкції в мистецтві та особливоїтворчої прагматики також активно обговорюваласьта реалізувалась у мистецьких осередкахРадянського Союзу. Тому невипадково, аналізуючитогочасні новітні мистецькі течії, українськийжурналіст і мистецтвознавець Павло Богацький,який мешкав на початку 1920-х рр. у Празі, писавпро діяльність конструктивістів саме у зв’язкуіз мистецькою практикою різних європейськихавангардистських угруповань. «У спорідненніз формістами знаходяться так звані конструктивісти— течія в Польщі, представлена теоретикомІгнацієм Віткевичем, але існує вона і в Росії (Татлін,Еренбург), були спроби ввести її і на Україні.Митець перш за все — творець; він робітник, щобере обидвома сміливими руками неоформленумасу дикої матерії, з якої й мусить утворити певнуформу. Але утворюючи певну форму, певниймистецький твір, він повинен пам’ятати, щоб тамне було нічогісінько зайвого, що лише прикрашалоб його. Тут повинна бути об’єднана красаі користь, краса і практичність; лише тоді цейтвір буде дійсним твором мистецтва і придбаннямкультури наших днів. Бо новий дух — це дух"конструкції, праці, ясності, організації, економіїсил та матеріалу, строго відповідного меті. І коликраса є чистою радістю, то конструктивна красає нероздільно злита з практичністю". Наскількипольські конструктивісти, в більшості, своєюновою теорією силкувалися зреформувати переважносферу архітектурного мистецтва, російські— техніку й малярство, настільки українські —сферу слова, літературу» [14].На початку 1920-х рр. сигнали про конструктивістськіновації та ідеї, інформація про новітніавангардистські розробки надходили в Українуз багатьох сторін. З одного боку, відомості йшлиз Європи, через численних емігрантів-українців,2009, випуск шостийсеред яких були не лише політичні діячі, а йхудожники, літератори, артисти; звідти ж надсилаласямистецька періодика та нові видання.З іншого, — в Одесі діяла спілка ЮГОЛЕФ, що булафілією московського авангардного об’єднанняЛЕФ (1922–1929), очолюваного Осипом Брикомта Володимиром Маяковським, чільними розробникамиконструктивістського мистецтва,генетично пов’язаного з футуризмом 1910-х рр.,але антагоністично налаштованих у стосункудо конструктивістів-виробничників [15]. Відтакміж Україною та Європою існував своєріднийполітичний і художньо-естетичний міст, сюдиж інтенсивно проникали різні ідеї російськогоавангарду, а тому можна стверджувати, що українськехудожнє середовище 1920-х рр. перебувалов епіцентрі світових мистецьких тенденцій.Водночас воно було готове самостійно продукуватихудожній авангард. Так, на одномуз коротких перегонів розвитку авангардногомистецтва в Україні конструктивізм зайнявдосить агресивну позицію і витіснив своїхпопередників та сучасників з ключових позиційавангардотворення. Найбільшою мірою цевиявилося у сфері монументального мистецтва,в деяких ужиткових видах мистецтва, у живописі.Менш комплексно, локальніше і, водночас,тісно співвідносячись з іншими авангардниминапрямами, конструктивізм проступив у різнихвидах — літератури факту, виробничогомистецтва, конструктивістської сценографії,у кінематографі й театрі.Масштабна реалізація конструктивістськихідей в України припадає на середину 1920-х— у театрі, скульптурних проектах, та, наприкінці1920-х — літературі, архітектурі, кіно.У середині 1920-х рр. один із найпослідовнішихукраїнських конструктивістів-дизайнерів,художник Василь Єрмілов разом із архітекторомБернардом Кратко організовує у Харковішколу на зразок Баухаузу, де реалізує ідею мистецькоїдоцільності в чистому вигляді. «В ційшколі, крім нього, працювали Хвостов і Ганфта учні: Диндьо Басехес, Новосельський та низ-168