Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО2009, випуск шостийляються від чистої форми. Фрагментарністьта дистанція стають головними пріоритетамиу зображенні. Також є важливими різні експериментиз масштабуванням, введення принципівнескінченних повторень; наявність/присутністьпорожнечі; дистанція, ізольованість;повторюваність, копіювання; часова і просторовафрагментарність.Коли модернізм намагавася повернутисьдо фундаментальних елементів світу, своєріднихпершоелементів, стихій, чистої форми, топостмодерн оперує сумішшю форм та стихій,крім того зростає контекстуальність репрезентацій,на відмніу від універсальності («всеконтролюючогоока») реперезентації модерну.Динамічна реальність 1980-х — 1990-х рр.породжує більш динамічні візуальні стратегії,трансформація реальності стає миттєвоюта блискавичною, форми мистецтва більштрансформативними — відеокліп, медійнийобраз, інтернет-сторінка тощо. Музею модернізмупостмодерн протиставлює парк розваг,атракціон (Діснейленд, наприклад) чи молл,з різними видами симульованих об’єктів длярозваг.Модерн намагається не здавати своїх позиціїпротягом ХХ ст. Однією з головних ознакцього є постійне зверення до категорії «Піднесене»у Канта.Нова модерна спроба повернути ПіднесенеКанта до мистецтва відбувається у 1940-х— 1950 х роках. Для Канта «Піднесене» виводитьна сцену суб’єкта — з його «як я переживаюоб’єкт», «як я можу залучити об’єкт у свійдосвід». Одночасно «Піднесене» є символомнеартикульованого, того, що не піддаєтьсяосягненню.Наприклад, Барнетт Ньюмен говорить пронародження нової нью-йоркської абстракції,вільної від гріхів європейських міст. Він стверджує,що американський живопис знов відкриває«Піднесене». Це zip-paintings — картиниблискавки,що відділяють світло від темряви;картини суцільного кольору, що своїм масштабомпорушують звичайне сприйняття та надаютьуявлення цілісності кольору — цілісностістихії самої по собі. Зустріч з «Піднесеним»відбувається безпосередньо — вона не маєумов, історії, попереднього досвіду, вона самає мірилом.Ще одна характеристика модерну — тілесність,контрольована ззовні, — повертаєтьсяу відомого та часто цитованого хужожникаФренсиса Бекона. Бекон повертається до категорії«Піднесене» через насильство над тілесністю.Пластичний образ цього насильстванад тілесністю руйнує живописну традицію.Нова тілесна виразність «Піднесеного» постаєтут як позаживописна (наприклад, Ф. Бекон.«Розп’яття. Триптих», 1965). Як точно завуваживстосовно живопису Бекона Ж. Дельоз,«через живопис істерія стає мистецтвом. Або,через художника, істерія стає живописом.Також треба сказати про художника, що він не єістериком, але це негація у дусі негативної теології.Потвора стає величністю, жах життя стаєжиттям дуже чистим та насиченим» [4, 25].Ще одним підсумком та завершенняммодерну став 1968 рік — рік революцій, кризитоталітарної радянської системи, кризи системимодерних цінностей. Початок космічної ериповинний був відновити «Піднесене», транслюватимодерні цінності у всесвіт. Але хвиля студентськихповстань в Європі та США, радянськевторгнення до Чехословаччини стало певнимпунктом соціального переосмислення тотальностімодерну. Космос дарував модерну просторовубезкінечність, соціальний час говорив прозміну модерного етапу іншим, постмодерним.Постмодерне мистецтво також тіснопов’язане з темою міста, — це відновлення експресіонізму,неоекспресіонізм. Наприклад,одним з перших неокспресіоністичних проявівстає творчість графітистів Нью-Йорку кінця1970 — початку 1980-х рр., що заявляють пронову бунтівливу культуру молоді, яка не сприймаєреспектабельний ранжирований світ великогоміста.296