Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Актуальні проблеми досліджень візуальної антропологіїОксана ПУШОНКОВАпозначається усілякими «кризами», виходитьза межі психології сприйняття у зв’язкуз «кризою ідентифікації». Розвиваються історичнапсихологія та культурна антропологія.Особливо слід відмітити діяльність французькоїшколи «Анналів» (М. Блок, Л. Феврта ін.), ідеї Р. Мандру, Ж. Дюбі, Ж. Ле Гоффа,А. Бюрг’єра, К. Гінзбурга. У працях С. Аверінцева,Л. Баткіна, М. Бахтіна, А. Гуревича,Г. Кнабе, Ю. Лотмана бачимо спроби узагальненнядуховно-психологічних інтенцій епохита активне застосування міждисциплінарнихпідходів. Це є виправданим, але не варто забувати,що ідентичність людини формуєтьсяв оточуючому візуальному полі. Досліджуючивізуальне, ми можемо наблизитись до логікисоціально-культурного конструкту (К. Сілверман,Ф. Джеймісон). В умовах кризи ідентифікаціїоб’єктами вивчення виступають візуальнийдосвід і суб’єкт цього досвіду, а твір мистецтване як умовна зримість, але як «життєвий слід»(С. Бак-Морс, Дж. Крері).Філософія постмодернізму конституюєпредметність своєї рефлексії як досвід не буття,але становлення, тобто буття у трансформації.Увага акцентується не на метафізиці, що задаєпевну парадигмальну матрицю бачення світу,а на історії. Проте, сьогодні кризи зазнає такожісторія, а з точки зору проблеми «кризи ідентифікації»— історія життя й доля (Дж. Вард).«Дзеркало світу» у якому людина бачила себе,«розбите на скалки» і, впадаючи у гносеологічнуі перцептивну паніку, вона опиняєтьсяобличчям до обличчя з об’єктом.Перехід від статичного, плаского зображеннядо динамічного й просторового (С. Серов,П. Родькін, О. Морозов, І. Бакштейн та ін.) створюєнову видовищність, яка може бути описанав параметрах швидкості й інтенсивності зору.Дж. Нельсон зазначає, що сучасний поглядна речі повинен відштовхуватись не від статичної,а від динамічної ситуації. Ще Г. Маркузепише про зміну розумного сприйняття імпульсивнимреагуванням, коли провідним стає«короткозорий», «блоковий», фрагментарнийспосіб сприйняття.Відбувається глобальна перебудова видимогосвіту і свідомості на усіх рівнях. Перетвореннясуспільства на промислове, а потімна інформаційне змінює докорінно стосункилюдини з річчю, роблячи річ комунікаційнимінструментом, знаком, фетишем. Нова візуальнагуманізація, що пов’язана з цифровими технологіями,опредметнює суб’єкт та візуалізуємислення. Комунікація змінюється і внутрішньоі зовнішньо. Текстуальне розуміння смислузаступає місце візуально активному йогорозумінню.Жоден вид мистецтва не пристосованийдо такого різкого зміщення сприйняття буття.Потреба у новій мові інтерпретації мистецтва,більш гнучкій і універсальній, викликанапо-перше, прагненням повернутися до ідеалівминулого і «реанімувати втрачені значення»(М. Готдінгер, Дж. Вард), по-друге, зміщеннямз текстуальної реальності на комунікаційнуі появою сучасного комунікативного мистецтваз його динамізмом, еклектицизмом, квазіканонами,інтерактивністю і руйнуванням сфериідеального.Візуальна мова набуває універсальності.Розмиваються межі між дійсністю і мистецтвом(Т. Манро), розвиваються теоретикоінформативна,рецептивна, технічна та практичнаестетика. Л. Бхаскаран пише, що «в нашчас дизайн не просто визначає форму об’єктаабо його функції. Він перетворився у самостійнумову…» [2, 9]. Варто згадати проект створенняархітектурної мови З. Хадід, концепції «культурногозору» М. Бахтіна, «трансгресії погляду»Ц. Тодорова, у яких йдеться про особливийрежим бачення. Ж. Діді-Юберман, досліджуючивізуальні техніки, що існували до дисциплінарногоподілу, у пошуках «істинної антропологіїформи» вивчає візуальні постмодерністськіпрактики, зокрема, мистецтво мінімалізму.«Відкриємо очі і відчуємо те, що ми не бачимо»[3, 13], закликає Ж. Діді-Юберман, нама-301