Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОмузичного твору, так і в розвитку матеріалу. Цемає безпосереднє відношення до діалектичноговзаємозв’язку змісту і форми, тому саме«форма в мистецтві несе в собі риси індивідуальногостилю композитора» [2, 9]. Метоюстатті є визначення сутнісних параметрів стилюдонецького композитора Євгена Петриченка,в яких яскраво відбиваються світогляднінастанови нового покоління українських митців.Музика Є. Петриченка, хоча й знайшласвою дорогу до слухача, проте ще не сталапредметом ґрунтовного музикознавчого аналізу.Нотатки про виконання творів композитораможна віднайти лише у регіональнихперіодичних виданнях (газети «Донбасс»,«Вечерний Донецк»), а загальні відомості пройого творчість — у довідниках НСКУ.Відштовхуючись від розробленої М. Михайловимтеорії стилю [4; 5] та інтерпретаційпоняття у дослідженнях С. Скребкова [6],О. Соколова [7], А. Сохора [8], визначаємо стильяк історично і соціально зумовлену єдністьобразної системи і засобів художньої виразності,що демонструє «один з необхідних проявів системноїорганізованості мистецтва і тому самускладається у «відносно стійку систему» [4, 49].М. Михайлов наголошує на взаємозв’язку стилюз художньо-творчим мисленням, адже з одногобоку, стиль «обумовлений мисленням, являючисьйого породженням і зовнішнім вираженням»,а з іншого — «сам він відіграє активнуроль у формуванні творчого мислення» [4, 49].Саме тому у контексті вище зазначеного особливоїролі набуває дослідження не лише засобівхудожньої виразності як зовнішнього проявустилю, але й історично-соціальних факторів,що формують світоглядні настанови митця.Євген Володимирович Петриченко —представник генерації українських композиторів,що розпочали свій творчий шляхна межі тисячоліть. Формування світоглядунового покоління вітчизняних митців здійснювалосьпід впливом процесів становленняукраїнської державності, а пошуки власного2009, випуск шостийстилю супроводжувалися відкритим освоєннямсистеми нової образності та новітніх композиторськихтехнік, на які були накладеніжорстокі табу попереднім політичним режимом.Вторгнення постмодернізму «на початку1990-х на територію колишньої 1/6 частинисвіту співпало з розвалом СРСР і — відповідно— з «широкоформатним» підключенням(нарешті!) України до інформаційного полявсесвітньої музичної культури» [9, 216]. Саметому мистецьке покоління, що розпочало свійшлях у 1990-і роки, вже не переймалося проблемамиопору старим догматам культурноїполітики тоталітаризму або питаннями віднаходженнярозумного компромісу між власнимиекспериментами і дозволеним офіційноюкультурою новаторством. Можливістьвідкритого вивчення новітніх досягнень світовоїмузики, з однієї сторони, сприяла відвертомукопіюванню і наслідуванню чужогодля національної ментальності стилю і способумислення, а з іншої — дозволила зосередитисьна пошуках індивідуального у загальномуестетико-стильовому розмаїтті сучасногомистецтва.Як і багато інших представників новоїгенерації, вихованець Донецької музичноїакадемії ім. С. С. Прокоф’єва (клас професораС. О. Мамонова) Є. Петриченко мав можливістьбезпосереднього контакту з композиторамиінших країн і стажування за кордоном(на кафедрі композиції музичної академії ім.Кароля Шимановського в м. Катовіцах (Польща),клас професора Євгеніуша Кнапіка).Творчість донецького композитора була представленау багатьох програмах на Міжнароднихмузичних фестивалях «Київ Музик Фест»(2004–2006), «Золотоверхий Київ» (2005),«Контрасти» (м. Львів, 2007), 14-му Міжнародномуфестивалі сучасного мистецтва «Двадні й дві ночі нової музики» (м. Одеса, 2008).Коштами гранту Донецької обласної ради булопроведено авторський концерт та здійсненозапис компакт-диску з творами Є. Петричен-350