Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Фактор покоління в сучасному мистецькому процесі УкраїниНаталія БУЛАВІНАментальністю і життєвим орієнтирами, що співіснуютьв одній країні в один і той самий часнепоодинокі і у всесвітній історії.Для розуміння особливостей моделейвзаємозв’язків арт-генерацій у новому тисячоліттінеобхідно для початку акцентуватина такому моменті як наявність принциповогорозходження культурного і фізіологічного вікуучасників, задіяних у художньому процесі.Якщо в минулі епохи три фізіологічні покоління— батько, син, онук (нагадаємо, що соціологивизначають час активного життя генерації25–30 роками) жили в рамках однієї естетичноїконцепції, на початку ХХ ст. культурнийі фізіологічний вік зазнав збігу, то у подальшомукожне нове покоління привносило власнуестетичну ідею кожні десять років. Відтак стосовноХХ сторіччя ми маємо змогу вести мовупро покоління «сорокових», «п’ятидесятих»,«шістдесятників», «сімдесятників», «вісімдесятників»,маючи на увазі історичні етапи,відмінні за світосприйняттям, художніми ідеямиі відношенням до реальності. В наш час,на думку російського художника, поета і теоретикаДмітрія Прігова, зміна естетичнихпарадигм відбувається кожні п’ять-сім роківі, відповідно, «молодший брат слухає іншумузику, ніж старший, насолоджується іншимифільмами, книгами. Незабаром, припускаємо,культурний вік буде збігатися із часом винаходунового комп’ютерного чипу» [2].Розбіжність між біологічним віком творцівта частотою змін мистецьких парадигм в сьогоднішнійситуації інспірувало появу т. зв.феномену «співмешкання» (за визначеннямМарата Гельмана), що виражається у поділіукраїнської арт-спільноти на автономні групи,що формуються як за віковим принципом(відповідно зазначені нами вище художники«вісімдесятих» (або умовно група «за сорок»)і представники пострадянської генерації, чияособистість сформувалась у перехідну епоху),так і за світосприйняттям, ставленнямдо наявного порядку речей, вибудовуваннямвласних естетичних систем, особливостямихудожніх жестів, улюблених стратегій.В контексті розгляду дії механізмів взаємодіїі реалізації міжособистісних творчихзв’язків у означених автономних групахі їхньому впливові на організаційну структуруартистичної спільноти, слід підкреслити, щов новому тисячолітті так само добре проглядаютьсяі рудименти попередньої (радянської)доменно-тусівочної ситуації, яка наразі утворюєнову конфігурацію «замкненого суспільствавзаємного захоплення» (за влучним висловомДмітрія Барабанова). І, хоча різноманітніартистичні альянси друзів і однодумців, утворенихза принципом вікового збігу і культивацієюозначених життєвих орієнтирів, смаковихпереваг, часто нетривалі, з «біжним» складомучасників, — все ж таки вони вимушені триматисяодним колом, спираючись на консолідуючівластивості тусівки, яка штучно у різнийспосіб підтримує свою значимість. Акцентуючицей момент, ми, звичайно, не забуваємо,що із плином часу вектор інтересів поколінняможе розходитися, а це веде до переструктуризаціїідентичності покоління природнимшляхом. Однак в українському контексті частоспостерігаємо групи із бажанням триматисяразом, навіть за відсутності спільних естетичнихінтересів і неоднорідності практик, задляствердження своєї вибраності, демонстраціїзначущості, оскільки в їхній свідомості починаєпревалювати прагматизм, властивий будьякійхудожній тусівці.В препаруванні проблематики взаємовідносинхудожніх поколінь не можна не торкнутисяпринципів вибудовування вертикальнихзв’язків між ними, а простіше пресловутогопитання «батьки й діти». Якщо стисло окреслитилокальну ситуацію, то доречно її позначитияк уповільнене ненаправлене звикання. Старшагенерація свідомо чи несвідомо намагаєтьсяуникати відвертого змагання з «молодимий зухвалими», що зберігає за нею преференціїв утриманні вже завойованих домінантних73