Вісник, 1905, ч.30

— Н а Боже дїло нічого нема 8а багато. Для Бога, на божіуслуги все треба дати, а хоч би й найдорожше. Давні, праведнілюди і дїтий давали церкві на услуги. То були праведні...Жінки пішли не принявши тайни маслосьвятя. Н е могли датипо стілько, бо не мали багато.— І що се, коконко, тепер на сьвітї, — питали жінки. —І тут уже подорожало! І Боже слово вже дорож ш е?!Якось невесело йшли далї, до Сучави; деякі були-б майжевертали ся, але ніхто не важив ся сказати, бо бояли ся коконки,а коконка, не казала, боячи ся жінок. Мовчки йдучи зупинили сяаж перед церквою в Сучаві.Н а вулиці повно народу, в городчику при церкві повно, щой пропхати ся тяжко, а в церкві — і макове зерно на землю невпаде.З а недовгий час люди почали виходити з церкви. Знай, довгов тій духоті не витримаєш. Наші жінки пхають ся в середину.Кожда несе в хусточці* куплений приніс, булки, колачі і сьвічки.Уцхали ся. В се виглядає як торік. Коло мощів стоїть багато людий.Туди годі дістати ся. Вони йдуть дати на поминки, щоб задуш і усопщих і за здоровлє живих помолили ся черцї.Коло райських дверий сидить череватий ігумен. Х то його нез н а є ! Записує па папері імена. Щ е одна пані щось говорить із ним,а він пише собі на папері, віддувши губи. Коло його на долівці*повно булок і колачів, у деревляних бочівочках срібло та мідь.Усе се дають люди „на бож е“. Вже приступила коконка. За неюстоять набожно настроєні жінки. Низенько клонить ся їх провідниця,а вони роблять те, що вона. Цілує хрест і руку ігумена. Н у,і каже - в перед усопші. І на се склали ся всі* жінки, щоб моглизаплатити. Ігумен каже:— Кожде імя шістка.— Ей, отче преосьвящений! Ми бідні люди, за багато. Мисклали ся всі до купи, нас тут десять. Даємо цілого лева, не можемо,не маємо більше. Щ е лишаєть ся кілька крейцарів на оливкута водичку.— То кажіть ! — крикнув сердито ігумен. А тут пре вже,тисне 'в плечі сьвіжа юрба людий, що також хотять дати на поминки.І вона говорить дал і: Марфта, Ксеня, Олена, Миколай.— Доста в ж е ! — крикнув ігумен.