Вісник, 1905, ч.30

Копач не дослухував його бесїди.— А ви тут з фірою ?— Так. Приїхав по ліки, що дохтор із повяту записав. Тайяк побачив пана сендзя, то погадав собі...— А коли вертаєте ?— Та зараз, ось моя фіра.— Д обре, їду з вами.Копач не надумував ся довго. Щ ось у його нутрі мов гналойого наперед. Вже аж як були геть за містом, він пригадав собі,що повйнен би був піти до президента суду і просити відпустки,повинен був завідомити маму, куди їде. Зирнув на сонце. Воно булоще досить високо. До Страшевич дорога не далека. Може впорається завчасу і здужає ще вернути на ніч. Ся думка потішила йогоі він не зчув ся, як опинив ся в Страшевичах.Яке-ж важке вражінє зробили на нього ті недавно ще такілюбі місця! Село виглядало мов вимерле, а на попівстві не булой живої душ і. Видно було, що недуга заскочила всіх нечайно. Настолї в кімнаті* коло кухнї не попрятано зі стола від обіду, усюдипорозкидувана одіж, поналивано водою, шафи поотвирапі, на помості*повно видних наслідків холери. Копач заглянув до шафи і побачивфляшку карболового квасу. Пішов до кухнї, взяв коповкуводи, змішав з карболем і став усе вливати. Потім прикликав дівкуз мітлою. Аж тепер почув, як у стайни ревіла худоба.— Чи давала ти худобі їсти ?— Давала.— Коли ?— В чора.— Біжи мені* зараз до стайнї, дай їсти, а потім напій. Танї, приклич мені* сюди зараз війта.Війт мешкав недалеко, то-ж і зараз прибіг, коли пан сендьокличе.— Зараз мені дати варту до в сь ого!Війт склонив ся і хотів відходити.— Пождіть ! Прислати мені* зараз парубка, щоб обійшов худобу...але зараз, в тій хвили. Н е соромно вам, що такого доброго«ґомостя отак покинули ? Навіть нікому худоби зайти !— Та прошу пана сендзя, воно правда, єґомость були добрі,царство їм небесне, та кожде, знаєте, боїть ся...Копач дав приказ рукою, щоб пішов і все виконав як слід.