Вісник, 1905, ч.30

всунулись ми до двірця; народу сила. Попоївши сяк-так якоїсьмерзоти ми пішли довідати ся, яка доля чекае нас далі. Комендантачогось не було і абсолютно нїхто не міг нам сказати щосьпевне. Підвозять потяг, дввонять перший раз. Увесь натовп иодо^рожних кинув ся до ваґопів. Хто встиг, захопив яке таке місце,а більшість лишила ся иї в сих, нї в тих. Місця по всїх потягахпризначали ся виключно для вояків, а решта публіки доогла подорожуватихоч і пішки „по швелях“. Чоловікам з 60 не поталанило ;між ними й мені. Що нам було робити ? Зоставати ся й чекати надальші потяги небезпечно: можна було дурнїсенько просидіти з тиждень(багато дехто таки и сидів) і не захопити місця на потязі.Кинули ся прохати коменданта причепити ще кілька ваґопів, та йогоніде не знайшли. Більшість похнюпила носи і поклала собі сидітий чекати. Дзвонять у друге. Ну, гадаю собі, що буде, те буде,а я таки поїду.— Зноїцик, неси річи до ваґону!— Т а куди-ж бо, пане ? М ісця нема !— Се тебе не обходить ! Неси !Втаскуємо річи до ваґону й розкладаємо їх поміж трьома дверима: двоє надвірнїх, а треті до кльовету. Аромат пречудовий! Тащо-ж робити : сиди, нюхай та Богові дякуй, що до ваґону забився. Примостив ся сяк так на своїх річах, скорчив ся й почав др і­мати. Н у, гадаю собі, хоч крихітку засну ! Ваґон поволі* вистукуєна „смичках“, погойдуєть ся ; голова моя також хигаєть ся то наодин, то на другий бік. Коли раптом — тарах ! Двері одчиняються і мені добре таки влїтає по голові, мізок навіть перевертається, і я деякий час не в силї зрозуміти, де я і що зо мною. П о­чухавши забите місце я починаю знову засипати, але двері зновубють мене по ногах і відбирають спокій. І отак цїлїсеньку ніченькуто по голові, то по ногах гуляють двері...Розбитий фізично в ранці вступив я до ваґону в надії хоч манїсенькемісце знайти, щоб посидіти. На моє іцастє прокинув сяякийсь студент і віддав мені половину свого місця. Почали знайомитися. Люди їхали все на Далекий С х ід : офіцери та інтендантив військо, пані туди-ж таки до своїх чоловіків-офіцерів, студентина практику, комерсанти до Іркутська, Х арбіна, Ляоява.Подорожні були все хороші, ідейні люди, і за розмовою з ниминепомітно линув час.