Вісник, 1905, ч.30

Постіл у Росії.А гов, постіл іде но краюпо царській „вотчині“ далекій!Палаци панські скрізь палають,саміж пани біжуть на втёки.Мужик сам впрошуєть ся в гості,а де гостина не готова,він пригадає панській мостїі Р азіна і ІІуґачова.По небі луни скрізь палаютьвід Вятки до Симферополя,і бистрі три їзд ц і чвалаю ть:темнота, голод і неволя.За день уйдуть їх дикі конїсто тисяч миль без проволоки,і не догонить їх в погонініякий Н оґі нї Куроки.„Вже сорок літ, як із народакріпацькі зкинено кайдани;по що-ж нам, царю, та свобода,коли чим жити нам не етапе?Панове нють, учтують ситочне дбаючи на гнів Господній,Ми жнем для них і сїєм жито,самі все голі і голодні.„Чи-ж вічно нужда та слезаватягти ся мусить в наші тропи?Н і, ми жадаєм свого права,ми бідні, темні, чорні хлопи,А як іще й тепер над намияснїйше сонце не засьяє,то ми змолотим вас ціпамитак, що й Пан Біг вас не п ізн а є!“Таким то співом скрізь лунаєтепер росийськая земелька,і кождий в співі тім півнаєСтепана нуту та Омелька.У нотї тій глуха розпукасих топче, а других підносить,а в слід за ними Смерть штильгукай зівялі стебла косить, косить...Із „Jugend“ переклав