Вісник, 1905, ч.30

у кожного з нас нагло спитати, хто вій, то навряд чи знайшов бивін відповідь у затуманеному мізку. Мов у сні всі обличя здавалися давно внайомими і все, що відбувало ся, видавало ся теж давнознайомим, зрозумілим, неначе все те було вже колись: а коли яночинав пильно придивляти ся якомусь обличю або гарматі, абослухати гуркоту — все вражало мене своєю новістю й безмежноюзагадковістю. Ніч наставала непомітно й не встигли ми побачити ї їц здивувати ся, де вона взяла ся, як уже знову палало пад намисонце. І тілько від тих, що приходили на батерію, довідувалисьми, що бій тягнеть ся вже третю добу, й зараз же забували прос е : нам здавало ся, що се тягнеть ся все той сам день, без кінця,без початку, то темний то яскравий, але однаково незрозумілий,однаково сліпий. І ніхто з нас не бояв ся смерти, бо ніхто 8 насне розумів, що таке смерть.Третьої чи четвертої ночи, я вже не згадаю , kia хвилину лігя за бруствером і скоро тілько заплющив очи, ііеред ними вставтой знайомий і незвичайний образ: клаптик голубих шпалєріві запилена карафка на мойому столику. А в сумежнім покою — я їхне бачу — паче б то моя жінка й син. Але тепер на столикусьвітила ся лямпа з зеленим абажуром, отже óyfe вечір або ніч.Образ стояв нерухомо, і я довго й дуже спокійпо, дуже пильнороздивляв ся, як грає сьвітло в кришталі карафки, роздивляв сяшпалери й думав, чому не спить сип : вже ніч і йому час спати.Потому я знову розглядав шпалери, всі отсї закрутки, сріблястіквітки, якісь братки й сурми — я ніколи не гадав, що так добрезнаю свою кімнату. Іноді я розплющував очи й бачив небо з якимиськрасними огняпими смугами, і знову заплющував їх, і зновурозглядав шпалери, блискучу карафку й думав, чому не спить мійсип : уже ніч і йому час спати. Раз педалеко від мене тріснулаґраната, колихнувши чимсь мої ноги, й хтось крикнув голосно, голоснішсамого вибуху і я подумав: „Когось убито“, але не піднявся й не відвів очий від блакитних шпалєрів і карафки.Потому я встав, ходив, приказував, дивив ся на обличя, прицілювався, а сам усе дум ав: чому не спить син ? Р аз запитавя про се в коню ха; він довго й докладно об’яспяв мені щось і миоба хитали головами. І він сьміяв ся й ліва брова його сіпалась,і око хитро підморгувало на когось із заду. А з заду видно булотілько підошви чиїхсь ніг і більше нічого.