Вісник, 1905, ч.30

один цроти одного й я не чую. про що вони говорять, мені починаєздавати ся, що зараз вони вакричать, кинуть ся один наодного й ночнеть ся мордуваннє. І знаєш, — таємничо нахилив сявія до мене, — часописі повні звісток про вбійства, про якісь дивнівбійства. Се дурниця, що що голова, то розум! У людськостиодин тілько розум, і він починає мішати ся. Посмотри мою голову,яка вона горяча· В ній огонь. А часом вона робить си зимна і всев ній замерзає, дубіє, робить ся страшною помертвілою кригою.Я мушу збожеволіти. Н е сьмій ся, брате : я мушу збожеволіти...Вже чверть години, тобі час вилазити з купелі.— Щ е трош ки! Хвилиночку щ е !Мені так добре було сидіти в купелі, як колись, і слухатизнайомий голос, не вдумуючи ся в слова, й бачити все знайоме,просте, звичайне: мідяний, трохи позеленілий чопик, стіни з знайомимималюнками, фотографічні знаряди порозкладані по полицях.Я знову займати-му ся фотоґрафуванєм, фотоґрафувати-му прості,тихі краєвиди й с и н а : як він ходить, як він сьмієть ся й пустує.Сим можна займати ся і бев ніг. І знову писати-му про розумнікнижки, про нові успіхи думки людської, про красу й мир.— Го-го-го, — загоготав ся я хлюпаючись.— Щ о з тобою ? — перелякав ся брат і зблід.— Так. В есело, що я дома.В ін усьміхиув ся мені, як дитині, як менчому, хоч я був натри роки старший від нього, і задумав ся, — як дорослий, як старий,у якого великі, важкі й старі думки.— Куди діти с я ? — сказав він здвигаючи плечима. — Щ одня, приблизно в один час часописі замикають ток і ціла людськістьздрігаєть ся. Ся одночасовість почувань, сліз, думок, мук і жахувідбирає мені опору, і я мов та тріска у воді, мов пилинка в вихрі.Мене силоміць відриває від звичайного й що ранку буває одинстрашний мент, коли я вишу в повітрі над чорною безоднею божевілля.І я впаду в неї. Я мушу впасти в неї. Ти ще не все знаєш,брате. Ти не читаєш часописий, від тебе багато ховаєть ся — тище не все знаєш, брате.І те, що він сказав, здалось мені трохи неясним жартом —се була доля всіх тих, хто в божевіллю свойому ставав близькийдо божевілля війни й перестерігав пас. Я вважав се жартом, неначена ту хвилю, хлюпаючись у горячій воді, позабув я все, щобачив там.