Вісник, 1905, ч.30

Щ ось там Олесь уратував зі спадщини, свою половину для неї в ід ­ступив, хоч і ми не богаті — буде того близько вісїм сот.— Чи так ? Га І г а ! Як скажу про се Пташкови, то аж підскочить...— Але прощайте, прощайте, я спішу ся до дому, бо ще наобід не розпалювала...— Прощайте, та не забудьте, що ми говорили...— Н е забуду, ах Г о си о д и ! та моя радість... що сирота будемати долю...ІІавлїна була дуже з того рада, що почула від совітникової.Боно вправдї було би ліпше, як би Пташок закохав ся в Ґлїкерцї,але на милуване нема силуваня. Нехай бере котру хоче, аби лишевзяв. Для Ґлїкерцї буде ІІодлуський, а вже-ж конципіст то не канцелїст.ІІавлїну розсаджувала радість. Вона хотїла ще перед кимвиговорити ся по іцирости і нагадала Зарічну. Чи справді вонахора з зависти ? Пішла до неї.Зарічна ходила по хатї з завязаною головою. В кімнаті* розходився запах кольонської води і цитрини. Зарічну мучила міґрена.ІІавлїна стала їй диктувати всякі ліки на ту вперту і прикрунедугу, а при тім хотїла дізнати ся, чи справді така причинанедуги, як їй казала совітникова.— Бачили ви гарнітур, що собі совітникова справила ?— Бачила, сканковий, звичайний...— Коштує мабуть 50 зл.— Сьмійте ся з того, мої ви кохані! Куди там, найбільше25 зл., де би її чоловік стілько гроший вивалив...— І те що дав, то певно якийсь кубан...— Я би за те два крейцарі не дала.,.ІІавлїна хотїла їй усьо оповісти, що чула від Раденької, щоПташок уже о Марійку осьвідчив ся, але роздумала инакше. З а ­річна готова була ціле діло попсувати своїми сплетнями, отже требабуло ще замовчати. ІІавлїна хоча в першій хвилі втішила ся дужетим, але тепер задумала ся, чи справді є чим тішити ся.Х У .ІІавлїна рішила ся передовсім обговорити'діло з Ґлїкерцею .У них були такі діла, про які не говорили нї з ким иньшим, проякі ніхто не сьмів знати. Се були діла інтімні між двома сестрами.Вони хоч нераз посварили ся гостро між собою, ніколи не