Вісник, 1905, ч.30

— Добре, війте, що прийшли. Ось я вам віддаю в опіку все,,діл у хату. Ви за все відповідаєте, поки не приїде професор із Перемишля.Се довго не потрівае. Я зараз їду.— Та може би нан що з’їли, так небезпечно тепер їхати.— Е ! До Самбора не далеко, поїду так.Забрав написаний до Олеся лист зі стола і поїхав. Сьвіжеповітрє трохи оживило його, але виглядав так страшно, іцо матипобачивши його аж перехрестила ся.— Сьвят Господи! що з тобою дитино, куди ти блукав?— Нещ астє, мамо. Обоє Поницькі иовмирали на холеру. Я тамі ночував — страх, аж волосе дубом стає.— Ти там був, тай я нічого не зн а л а ! — говорила стара,тай поблідла зі страху. — Сину, ти огнем граєш. Тобі смертьгрозила...— Я зробив добре діло. Дайте менї, мамо, їсти, я передатнуся тай умию ся.Копачеви зробило ся нїяково, бо покинув уряд без оповістки.Т реба було піти зараз до президента оправдати ся.Президент побачивши Копача в такім станї здивував ся.Копач розповів йому все як на сповіди.— Чи то ваші свояки які ?— Нї.— Чудно менї, як можна так за чужими людьми розбиватися тай житє своє наражувати. Коли так усїми своїми знайомимибудете займати ся, то й в урядї вас ніколи не побачити.Копачеви зробило ся нїяково. Такого виговору від президентавін не чув, а всеї сущ ої правди ніяк було сказати. Він перепросивйого ще раз і пішов до своєї роботи.X IV .Олесь одержав лист Копача зараз другої днини в полуднє,,коли сиділи всі при обіді. Лист був писаний олівцем. Олесь прочитавшийого до кіиця скрикнув страшенним голосом і вхопив сяобіруч за голову. Павлїна з Ґлїкерою страх налякали ся. Гадали,що Олесь захорів, бо не могли довгу хвилю від нього слова ночути.По добрій хвилі встав від стола і блідий та трясучи ся проговорив: