Вісник, 1905, ч.30

мала-б собі про неї Зарічна або Радецька, що не була в силі’ д о­вести до кінця такого мізерного сватаня ?Одну хвилечку вона заваґала ся. А може то не годить сязнущати ся над сиротою ? Може воно гріх ? Але й тут еґоїзм прийшовїй у поміч і вона намагала ся заспокоїти свою совість тим,,що се всьо робить для добра Марійки. Т і всі науки чорта варті,,а тут трафляеть ся чоловік статочний, одним словом добра партія.Марійка сама признасть їй рацію , і буде дякувати, бо то ще дуж емолоде і дурне. В сї дівчата зміняють свої погляди на женихів. Оті вона сам а: чи справді вийшла за Олеся з любови ? Вона нагадаласобі, що не любила ніколи нікого, і що заедно мріяла проте, щоб вийти ва питомця так як її мама і бабка — Олесь їй навітьне подобав ся зі своєю плаксивою мягенькою вдачою, але·мусїла вийти, аби мати шматок хліба, а тепер того не жалує і рада,,що так стало ся. В сі ті любощі, симпатії й аитіпатії, то хиба в книжках,бо годї припустити, щоб люди справді* були такі дурні...Поживеть ся, злюбить ся. Те все робить вона для добра Марійки.Олесь уже хропів добре, а Навця не зажмурила ока. Т ребабуло обдумати плян поступуваня. П ередівсїм обережність, бо Олесьмимо своєї уляглости готов станути за Марійкою, а тоді* вся роботанї на що. Отже треба робити так, як уперед робила 8^М а­рійкою, щоб їй відійшла охота жалувати ся перед братом. Т оді їйповело ся, і кобй не ті чортові вакації, не те що Марійка пожалувалася перед „старою" (вона не любила покійної тещ і), був бидо нині не знав нічого. І тепер треба з Марійкою поводити сятак, щоб їй осточортіла кожда година, щоб побут її у неї був пеклом,а тоді пожитє з Иташком видасть ся їй раєм. І сама просити-мей о г о : беріть мене !На такий пляп рішила ся ІІавлїна. Олесь не відважить сядавати її знов до Вайсової, бо вона на се не позволить, аби своювласну дитину кривдив; надто він ніколи того не буде знати, якихколючок вона вжиє супротив упору Марійки.Павлїна хотіла забезпечити себе на всї перешкоди. їй нагадався Копач, про якого і Олесь згадував. Він готов в остатнійхвилі* перешкодити всьому* коли він справді такий дурний, що замакітривсобі голову вбогою дівчиною. Та як би хотів її брати, тонай би брав хоч нинї, а то що, він іно ще авскультант, а ті паничітонко свищуть. Т епер на адюнкта треба почекати, тай він хотівби чекати, а тоді* було би те саме, що й тепер. їй одна біда, чи