Вісник, 1905, ч.30

Губи його сіпались силкуючи ся вимовити слово, і в тійхвилі стало ся щось незрозуміле, страшенне, дивовижне. В правущоку мені війнуло теплим вітром, сильно хитнуло мене — й тілько,а перед моїми очима на місці блїдого обличя було щось коротке,тупе, червоне, і звідтіль била кров, мов ів відіткнутої пляшки, якїх малюеть ся на поганеньких вивісках. І в сьому короткому, червоному,текучому ще не зникла якась усьмішка, беззубий сьміх —'Червоний сьміх.# Я пізнав його, сей червоний сьміх. Я шукав і знайшов його,сей червопий сьміх. Тепер я зрозумів, що було в усіх отих понівечених,пошматованих, чудних тілах. Се був червоний сьміх. В іну небі, він у сонці, й незабаром розіллеть ся по всій землі, сейчервоний сьміх.А. вони виразно й спокійпо мов сновиди...Третій уривок....Божевіле й жах.Розповідають, що в нашому й ворожому війську стало багатобожевільних. У нас уже утворено чотири псіхіятричні відділи шпиталю.Коли я був у штабі, ад’ютант показував мені...Четвертий уривок....обвивали ся мов гади. Він бачив, як дріт обрубаний з одногокраю різнув повітре й обвив трьох жовнірів. Кінчики рвалииундури, впивали ся в тіло й жовніри з криком, скажено крутились,і два тягли за собою третього, котрий уже був мертвий.Потім віставсь живий тілько один, і він відтручував від себе двохмерців, а ті тяглись, крутились, перекидались один через одногоі через нього — і нараз усі зробили ся нерухомі.Він говорив, що біля самої сієї загороди згинуло не меньшедвох тисяч людий. Поки вони рубали дріт і плутались у йогогадючих звоях, їх обсипав ненастанний дощ куль і картачів. В інзапевняє, що було дуж е страшно і, що ся атака була б скінчилася панічною втечею, як би тілько знали, в якому напрямі тікати.Але десять чи одинацять безперевивних рядів дроту й боротьбаз ним, цілий лябірінт вовчих ям із настромляними на дніпалями так закрутили голови, що ніяким робом не можна було розібратипапряму.