Вісник, 1905, ч.30

а з тих культурних потреб введено його головно на питанне л ітературне,питание кни ж ки для народу і кн и ж ки д л я інтелігенції(белетристичної головно), і тепер у старших ґенераціях українськоїсуспільности, що, розуміеть ся, в першій лінії будуть репрезентуватиїї й її потреби, можуть знайти ся люде, для яких дозвіл ук р а­їнської книжки внесением указу 1876 р., з деякими дрібніш им иуступками (як допущенне української книжки до сільських бібліотек,української мови до сільських шкіл як помічної при викладі,знесенне обмежень для українського театру і т. и.), будуть не тількиальфою, але й омеґою українського питання. В сьвіжій ще иамятинашій стоїть становище, зайняте нашими земляками під час діскусіїнад допущением української мови для наукових рефератів на археольоґічнихз’їздах (1 8 9 9 ). Кажучи вітверто, його можна короткосформулувати словами: се не ми, се Галичани, вопи розвиваютьукраїнську мову для ужитку інтелїґенції, для наукового письменства,їм треба позволити се, бо вони не вміють росийської мови йне мають спромоги її присвоїти; Українці - ж росийські — виходить,властиво того всього не потребують. І не легко було розібрати,де кінчить ся тут викрут, зроблений „страха ради іудейська“, і депочинаєть ся справді' щире переконанне, що для Українців росийськихвистане української мови для „домашняго обихода“, з деякими цензурними полекшами. Українофіли так довго старали сязапевнити росийське правительство про скромність і нешкідливістьсвоїх замірів, що й справді* нераз спускали з ока можливість якихосьширших і дальших постулятів. То-ж можна побоювати ся, щой тепер можуть знайти ся елементи противні розширенню українськоїпроґрами, або такі „хитрі М алороси“, що будуть чекати, ажїм принесуть готову конституцію на тарелі, здобуту чужими заходами,і тим хитруваннем іще раз перехитрують самих себе.Щ о знесенне ограничень українського слова не розвязує собоюпитання навіть чисто формального націоналізму, се річ ясна.Українським словом, звільненим із дотеперішніх обмежень, будутькористувати ся досить тісні круги людий, уже тепер о стількиосьвідомлених і приготовлених національно, що потребують ужеукраїнської книжки, української преси для задоволення своїхкультурних потреб. Але по за нею лишають ся на українськійземлі* маси інтелїґенції й півінтелїґенції, вихованої* на росийськіймові, як мові культурній, і призвичаєної до н е ї; вони будутьтілько що призвичаювати ся до українського літературного слова