Вісник, 1905, ч.30

Н е займаючи 1 отурнового становища, яке заняли панове підписані1.під відомою „Заявою “ в справі будови театру, буцїм тов тій будові зааиґажов&на „народна честь“, годї не признати, щотеатральна справа стала до певної міри p o in t d ’ h o n n eu r нашої:іегко наелектризованої, та не дуже критичної львівської та замісцевоїінтелігенції. Рішучо тверджу, що ті панове або не здалисобі справи з того, що таке театр, або знаючи·, взяли ся до дїлаяк раз — від кінця. !...Бо театр, се зложена штука, в яку входять автори, актори,публика, ну, і будинок. А нас, загал, може займати лишень театряк, нонятє ш т у к и îН е . одушевимо ся, навіть не загріємо ся гадкою, що мати-мемотеатр як найкрасшу навіть архітектонїчпу будівлю, що буде сьвіт&тичудовими руськими орнаментами на зверх, а в середині пусткою^театр, що служити-ме ареною ораторських іюиисів нашим п о­літикам, або в кінцї буде пишати ся модними балевпми строями.Міі; хочемо театру як понята штуки!Колись казав Сємєньский, що розумно ведена інституція театрудаогла би далеко скорше зродити культуру народа, як школи.В ід того часу багато.уплило води, змінили ся погляди на ту Справу ,а нинї вже театр давно перестав будити такі великі надії, а багатовеликих людий відмовило театрови тої культурної місії і значіня,яке він може мав колись. Тому пе знаю, чому слова п. Франкапро театр взагалі' видали ся для п. Борковського так „сьвіжопомальованими воротами“, — адже-ж перед Франком давно, дужедавно, багато дехто говорив таке саме. Добрий знавець і директортеатру Козьмян сказав : „Нїщо більше і слушно не відпихає небу-