Вісник, 1905, ч.30

Офіцири розмовляли про діяльність Алексеева, Куропаткіната иньшої військової старшини. Багато довело ся почути сумного.Найголоснїйшу славу придбали собі ріжні гуртки Червоного Хреста.Суспільство просто таки й на крихітку не йме віри милосернимсестрам. Розпуста серед них панує страшенна. Всю чорну, важкуроботу скидають на простих прислужниць та санітарів, а „інтелігентні“сестри марнують час на піяцтво, пікніки і т. и. В дорозі'нам доводило ся наганяти кілька санітарних потягів, і я сам, зацікавленийнаговорами на сестер, став придивляти ся до них. І напревеликий свій жаль повинен признати ся, що більшість із нихсправді виглядали такими, як їх малюють. Усе се здебільшого молодьіз єдиним бажаннем на сер ц і — знайти собі пару. Кокетуванєстраш енне! Безсоромні погляди, нахабні усьміхи, привабливі пози,убраннє наче пошите лиш на те, щоб найяскравійше виставити папоказ усі рисочки бюсту та торсу, манїсенькі елєґантні черевички,що пемилосерно душать ногу, шовкові, ріденько виплетені мережаніпанчішечки, ефектні „бантики“, буклі' на лобі... В загалі „типи“ хочкуди ! Крім усього иньшого немилосерно зашнуровані. Н у, та чи„отаким“ же сестрам ходити біля поранених ? На мою думку — ні 1Вони тілько й годні задовольняти полову потребу нежонатої військовоїмолоді. Більше як 200 сестер милосерних, що заслабли насіф ілїс, Куропаткін випровадив лічити ся до Благовіщенська, Х а­баровська та иньших сибірських міст.Така більшість, як кажуть, сестер. А дм іністрація ЧервоногоХ р еста ще краща. „Иовновласні“ орґанїзую ть для себе з сестергареми і мариують, пропиваючи з ними не лиш одні казенні гроші,але навіть і більшу частину того, що росийський нарід жертвуєз доброї волі.Гірко, боляче бачити і чути таку м ер зо т у ! Там, у ІІорт-А ртурі, в М анджурії що дня тисячами люди гинуть, тисячі покаліченихпотребують пильного догляду, а у нас Червоний Хрестсправляє пікніки, піячить та розпаскуджуєть ся в розпусті. І навсе се марнуєть ся крівавою працею зароблений гріш того народу,з якого насамперед здерли все, що тільки можна було, як податокта жертви „по своїй охотї“, а потім випровадили на смерть.— Іди, вмирай за н а с ! Ти, скотина, лише на те й істнуеш,щоб доглядати добробит нашого кола, добробит інтелїґентів та урядовихсфер... Ти повинен Бога хвалити, що віп сподобив тебе своїмжитєм віддячити нам за все тобі заподіяне !...