Вісник, 1905, ч.30

— Та що-ж ти ?— Зараз, коханий !Вона стояла за моею спиною, біля туалети, і я даремне повертавголову, щоб побачити її. І нараз вона скрикнула, так скрикнула,як кричать лише на в ій н ї:— Та що-ж се таке 1І кинулась до мене, обняла, впала біля мене, ховаючи головуколо відрізаних ніг, із жахом відсуваючи ся від них і знову припадаючий цілуючи сї відрубки й плачучи.— Який ти був ! Т а-ж тобі тілько трицять літ. М олодий,гарний був. Щ о-ж се таке! Які жорстокі люди. Навіщо се? Комусього було треба ? Ти мій ласкавий, мій нещасливий, мій любий,любий...І тут на крик прибігли всі* вони, мати й сестра, й нянька,і всі* вони плакали, говорили щось і лазили коло моїх ніг, і такплакали. А на порозі* стояв брат блідий, цілком білий, челюстив нього трусили ся і він різко кричав :— Я тут із вами збожеволію. Збож ев ол ію !А мати повзала біля фотелю і вже не кричала, а тілько хрииілай била ся головою об колеса. І чистеньке ліжко з підбитимиподушками, з закоченою ковдрою стояло, те саме, що я купив передчотирма роками — перед весїлєм...Девятий уривок....Я сидїв у купелі* з горячою водою, а брат неспокійно крутився по маленькому покою, сідаю чи, знову встаючи, хапаючи-в руки мило, простирало, близько підносячи їх до своїх короткозорихочий і знову кладучи їх назад. Потому став лицем до стїпий колупаючи шпаруни палко говорив :— Сам подум ай: адже ж не можна безкарно десятки, соткироків учити жалости, розуму, льоґіки — давати сьвідомість. Найголовнїйше— сьвідомість. Можна стати безжалісним, утратитичутливість, привикнути до виду крови й слїз і мук — от як р ізникиабо декотрі лікарі або вояки. Але як то можна взнавшиправду зректись її ? Н а мою гадку се неможливе. Змалку меневчено не мучити зьвірів, бути жалісливим; того-ж самого вчили меней усї книги, які я прочитав, і мені нестерпуче шкода всіх тих, хтомучить ся на вашій клятій війнї. А ле-ж минає час і я починаю