Вісник, 1905, ч.30

мов ті обшарпані, лиховісні привиди блукають вони по могилах,сюди й туди і в усіх напрямах, без дороги, без мети, без притулку.Вимахують руками, регочуть, кричать і співають, і коли зустрінутьея, то починають бійку, або не бачуть один одного й проходятьповз себе.Чим вони живлять ся ? Мабуть нічим, а може трупами, разоміз звірями, разом із сими гладкими, відгодованими здичілими псами,що цілі ночи гризуть ся на могилах і скавучать. У ночи як тіптахи розбуджені бурею, як ті метелики вродливі збирають ся вонина вогонь; і скоро розпалиш ватру, то за пів години коло неї збереться з десяток крикливих, обірваних, диких ностатий, подібнихдо скажених малп. У них стріляють деколи через помилку, деколинавмисне, роздратовані їхнім безглуздим,, лякаючим криком.— Я хочу до дому ! — кричав я затикаючи вуха. І начекрізь бавовну глухо й невпинно довбали мій змучений мозок новіжасні слова.— їх багато. Вони сотками вмирають у проваллях і вовчихямах, приготованих для здорових і розумних, на останках колючогодроту й п а л ів ; вони встрявають у правильні, розумні битви й бють€Я як герої — завше на передї, завше безстр аш ні; але часто бютьсвоїх. Вони мені подобають ся. Т епер я тілько що божеволію, йтому сиджу й розмовляю із вами, а коли розум ділком покинемене, я вийду в поле — вийду в поле і гукну — і гукну, і зберудовкола себе сих хоробрих, сих лицарів без страху і виповім війнуцілому сьвіту. Веселою юрбою, з музиками й співами війдемо мив городи й села, і куди проїдемо, там усе буде червоне, там усекрутити-меть ся й танцюватп-ме мов огонь. Т і, хто не вкер, прилучаться до нас, і паше хоробре військо рости-ме як лявіна йочистить сей сьвіт. Хто сказав, що не можна вбивати, палити й грабувати?...Він уже кричав, сей божевільний лїкарь, і своїм криком немоврозбудив приспаний біль тих, у кого були розшарпані груди й животита вирвані очи й поодрубувані ноги. Широкий, гризкий, плачучийстогіп наповнив палату і звідусіль повернули ся до насбліді, жовті, виснажені обличя, декотрі без очий, декотрі так шаленопонівечені, що здавало ся — вони вийшли з самого пекла.І вони стогнали й слухали, а в відчинені двері обережно зазиралачорна, безформна тінь, що підняла ся над усім сьвітом, і божевільнийдїд кричав простягаючи р у к и :