Вісник, 1905, ч.30

— Отже і так коштує, по що-ж тут брехати?Пташок не знав, що на те відповісти, хоч і дальше хотіло,ея йому обороняти свою опікунку.ІІавця не діжіавш и ся Ґлїкерцї війшла теж до кімнати. Вонадивила ся то на Марійку то на Пташка, чи пе спостереже якогозворушеня по так важній події. Але не побачила нічого. Марійказараз вийшла, щоб узятись за свою історію. Павця кликнула-за нею :— Накривай до вечері.Т реба було послухати.Вона стала добувати, що треба. За нею війшла Ґлїкерця.— Щ о він тобі, Марійко, так довго говорив ?— Бог його знає. Говорив про якісь карти, про табулю, а ачерез нього стільки часу змарнувала і не знаю, чи дам тому радудо завтра...— А більше нічого не говорив? — питає знов Ґлїкерцяз натиском на кождім слові, та дивлячи ся просто в очи М арійцї.— Я навіть не слухала його теревенів. Впрочім що мудрогоможе такий чоловік сказати?Глїкерця пізнала, що Пташок не осьвідчив ся, що він дурний,боязливий. Уже хотіла сказати їй, що Пташок „стараєть ся (с, але нехотіла з тим вихоплювати ся не порадивши ся з сестрою.За той час Павлїна усьміхаючи ся до Пташка запи тал а:— Н у, і щ о-ж? Дуже не хотіла?— П і ! пані дзїко, я ще не говорив про се, я тільки приготовлявтерен, хотів, аби мене близше пізнала...— То ви не осьвідчили ся зовсім ?— Та ні, пані дзїко, так від разу не можна. Панна М аріябула якась така чим иньшим занята, що й слухати мене не хотіла.Треба виждати па пригіднїйшу хвилю...— Вона все чим иньшим занята і ви такої пригідної хвилїне діждете ся. Треба відважити ся раз, бо так у безконечність неможе тягнути ся...— Н у, пані дзїко, при найблизшій нагоді, то вже неминучепоговорю на розум.Війшла Ґлїкерця, а Павлїна вийшла до кухнї.— Щ ось ти, небого, не дуже то була ввічлива для гостя...— Х иба-ж я йому що негарного сказала?