Вісник, 1905, ч.30

Пішли далі.В ід тоді бачив я їх через тиждень кождого дня.Приходили перед полуднем в означенім часі* і сідали на тусаму лавку, останню на побережу. Там сиділи дві години, — а їїтемні очи за той час дивили ся мов не своїм зором на воду, назунд, неначе-б се була струя житя, яку її очи проглянули аждо дна.Її одіж була все та сама.А також пояс.Пан сидів побіч неї, коректний і розсіяний, як хтось, щосновняе свої обовязки, а його думки були де инде, коли в ньогозагалом були якісь думки.Н а обід зміняла туалету. Та була з шовку, але також біла.А пояс був той самий.За обідом пан ставав живійший. Казав студити собі шампана,додавав оцту до майонеза, мішав собі салату з трьома сортамимуштарди і очевидно був у добрім настрою, — а инодї кивавлегко головою в такт оперового попурі орхестри.Вона сиділа серед богатьох людий і усьміхала ся, як хтось,що на сцені привикає всьміхати ся, а її руки, втомлені тягаромдіямантів, розривали цьвіти на обрусї і спускали їх знов па адамашковімеви.— Стелиш цьвіти, як на смертнім покривалі, — сказав пан.— Так, мій приятелю, — відповіла і здержала ся, аби зновте саме зачати, все ще всьміхаючись.Данська дама, яку що суботи відвідує її муж, сказала досвого сусіда з особливим натиском :— Еспанське нодружє.Тимчасом пан скінчив обід і встав.— L e n u m éro ? — запитав молодий кельнер із уклоном.— 8 8 , — відповів пан і подав дамі руку. Ішли через залю,попри великі вікна, крізь які надало сонце. Її біла шовкова сукняв високим ковнїром блистїла як срібло в соняшному проміню.Я вийшов до портієра :— Х то живе під числом 8 8 ? — запитав.— Подивимо ся, — відповів портієр і отворив повагом книгугостий.— L a C om tesse d e Q uironat, C hâteau de Q u esn ay B lo is.— Вона ce сама написала, — сказав портієр.