Вісник, 1905, ч.30

ратував, як можна, конї. Схвативсь мій дїд, переліз якось по оглоблїна перед копий і почав одпускать хомута коріпному, щоб незатяг ся, а то він неначе повісив ся в хомуті, обпершись оглоблямиоб ті дручки, що ще не провалили ся, ногами-ж дна ями вінне доставав і тільки здавлений хомутом страшенно храпів. Т а дїдніяк не міг одчепить його, бо руки у дїда померзли, а тут ще йдристяжний усе хотів вискочить із тієї ями, страшенно сіпавсь навсі боки, бив ся ногами, не давав дїду розпрягать і ще гірше за ­тягав упряж і розшатував мосток, із котрого з кожною новою хвилиноювода одривала якийсь новий дрючок. Н е знаю, як уже тойдід порозпрягав коний, як вигнав їх із тієї ями. Знаю тільки те,що я, сидячи на бричці, все ждала, що от-от провалюсь і я 8 бричкоюпід міст і що тоді доведеть ся й мені втопить ся як томучоловікови.Я починала в думках прощать ся з рідними і близькими длямене людьми, починала молить ся, але від страху не могла.Тільки бачу, вискочив один кінь із ями і пустив ся в плавдо берега через ту ковбаню, що вирила вода біля моста, а дід? попояс у водї, собі побрив берегом, не пускаючи з рук тієї віжки,що причепив до повода коня. Вибрив кінь на бер іг; привязав йогодїд до стовпа, що стояв над шляхом; вернув ся швиденько і встигвирятувати і другого коня. Полекшало на душі у мене, що цілі таживі зостали ся батькові конї, а бідний дїд ізнов вернув ся добрички, взяв мене на руки, переніс через воду і потім уже В 0 -станнє побрив за бричкою. Причепив віжками до кінця дишля коний,а під бричку підклав якийсь дрючок, одірваний од моста,щоб бричка задержувалась на йому, як доведеть ся спускати їїколеса у прірву, тай перетяг якось і бричку на другий бік. І я-ж,правда, помагала, коний вела за поводи, щоб вони бричку тягли.Дід, бачте, мудрував на всі лади, щоб не довелось їхати у селота просити людий до помочи. Довгенько таки ми возились у томуярку. Змерз і обмок бідний дїд, иомерзли й конї. Стало вже вечорітиі потяг яром холодний вітер. Перехрестив ся дід, дякуючиБогу, що несподівано все обійшлось так благополучно, сів на горбочку,повиливав воду з чобіт тай пішов запрягати коні.— Н у, — кажу, — будемо у діда, материного тата, ночувати;до дому сьогодня не поїдемо; до діда мого блиіце, а вамтреба скоріще пересушити ся та випити чого, щоб бува не простудилисьще, а ці чотири версти перебіжимо, поки смеркне.