Вісник, 1905, ч.30

Але ось і Ч елябінськ! Потяг спинив ся на кілька годин. Магадали собі пообідати в Челябінську, тим то з самісенького ранкуне зазирали до буфету. Та надії наші були марні. Потяг під ходить,на дебаркадері мов мурашки кишать подорожні з одним бажанемпа сер ц ї— примостити ся сяк-так на сибірському потязї.Ми вилазимо з своїх ваґонів і натовп робить ся ще більший.За 45 хвилин сибірський потяг має рушити. За сей час треба встигнутипопоїсти, захоиити місце для себе і дати якусь раду баґажеви.Знощиків обмаль, і ми самі через вікно в ваґонї викидуеморічи на дебаркадер. Один із наших лишаеть ся стерегти річи, а яз знайомим студентом ідемо до коменданта потягу прохати місця.З початку ми сунули ся були до вагонів сибірського потягу, тавсї вони замкнені, ще й жандари до того женуть геть від них.Показуємо комепдантови наші квітки. Він одмовляе, що в І і IIклясї жадного місця нема, бо їх призначено для оф іцерів, а до Шкляси він теж думає впустити людців, що з обовязку їдуть на ДалекийСхід, а таких набрала ся сила велика. Що його робити?Почали хитрувати: ще раз пішли до його і сказали, що й ми такожїдемо на війну в польові шпиталї. Се пособило : в один ментжандар одвів нам у ваґонї три місця, і ми сяк-так зібравши річи,.побігли в буфет умилостивляти свої виснажені шлунки...