Вісник, 1905, ч.30

за повним зпесепнем усяких обмежень українського слова, і в такімд у сі без сумніву заявить ся й Академія петербурська, що вже заманїфестуваласвоє становище своїми заходами в справі дозволусьвятого письма на українській мові.1) А вже особливе значіннє будемати голос київського ґенерал-ґубернатора, що також, як довідуемося, в основнім і річевім представленню мав заявити ся за внесениемуказу 1876 р., ідучи слідом одного з своїх попередників, ґен.Черткова, що ще в 1880-х рр. виступив із представлением про внесениеуказу 1876 р .2) Коли не зайде який несподіваний катаклізм,обмеження 1876 р. можна уважати погребаними.Минула їх нора; навіть звісний українофоб з київських ун і­верситетських кругів, що останніми літами пописував ся найбільшебезцеремонними, найбільше цинічними вибриками против українства,зміркував ситуацію, й пе мав відваги заявити ся за ограничениямиукраїнського слова, коли прийшло виразно сказати: „так“ чи „ н і“ .І одначе, хоч заходи в справі знесення ограпичепь українськогослова мусїли вийти на перший початок, як перший иостулят,ним зовсім не вичерпуєть ся проґрама нинішнього моменту, а з становищазагальної еволюції українства і нинішніх обставин сей постулятнавіть і не найважпїйший. Мушу се піднести тому, бо якраз можна иобоювати ся, що в очах богатьох з наших заграничнихземляків знесенне указу 1876 р. може здавати ся не тільки початком,але властиво й кінцем українського питання, таким постулятом,в котрім замикають ся трохи не „конечні цїли* українськихзмагань.Щ е в 1880 — 1890-х рр. українофіли в Р осії стали на тімстановищу, що українство — питание не політичне, але культурне,з]) На засіданню комісії, зложеної з нідпоручншгів Академії, міністерстві українських лїтератів, як довідуемо ся, ак. Корт і Шахматов виступили в інтересахувільнення українського слова з рефератами так основними і рішучими,що перед ними поблідли меморіяли предложен! Українцями.Як голос чоловіка близького пс гербу рським правительственним сферам,гадка ген. Кляйґельса мусить там знайти послух, а сам він мав нагоду наочнопереконати ся під час своєї подорожі по київській губернії, що справа українськоїмови зовсім не видумана, а вповні актуальна: під час розмов із селянамивін їх не розумів зовсім, а вони його так само. Тож коли київське »земство«(іменоване правительством і постановило предложен! йому до видання українськімедичні книжочки для народа публікувати в росийськім перекладі, ґен. Кляйґельссам спротивив ся такому рішенню, як абсурдному з огляду на незнание росийськоїмови народом.