Вісник, 1905, ч.30

. Панї де Кірона сидїла як звичайно сама против пана де В ід гякий їв артішоки.Опісля промовила і подивила ся нагло на гарні дьвіти:— Які вони г а р н і!І коли її стрункі, втомлені руки рушали ся по обр усї, назбиралавона цьвітів Офелїї і всунула їх за пояс — над пряжкою.Пан де В ід, що за той час скінчив артішоки, порушив наглодуже енергічно головою.— Слухай, — сказав.Орхестра грала пісню Зібеля з Фавста.— Адж е з сим звязано стільки споминів, — сказав він.Я мимоволі мусів усьміхнути ся з наголосу і виразу йоголиця. А ле також я побачив нагло перед собою чудовий дім иариськоїопери і шовкові плащі, що звисали з матово-білих плечий,і ряди льож у валі, де било ся так багато серць... і де такожя пережив стільки щасливих хвиль.А в очах панї де Кірона запалав із блискавичною швидкістюсильний огонь, огонь, що змінив цїле її обличє, і вона промовилаголосом, якого я ніколи не чув, голосом, що був пройнятий жаромжитя :— П існя Зібеля.І ледви слова вийшли 8 уст, як вопа вхопила обома рукамиза пояс і притиснула їх до тіла рухом зраненого, що притискаєруку до рани, — і зблідла як обрус.Се було передучора...О третій годині вийшов я на побереже. Пані де Кірона і панде В ід сиділи на своїм звичайнім місці.Але вже з далека бачив я, як посол жестикулював рукамиі махав сильно головою, а підійшовши близше я почув, що пан деВ ід говорив голосно і майже 8 жаром. Проходячи попри них неміг я не почути його слів.А він говорив, жестикулюючи майже як Італієць :— Але-ж люба дитино, будь же розумною... Чого-ж хочеш ?Чого хоче твій м уж ?... Жаден не заховував ся-б бл агор одн іш е— в такім випадку... будь же розумна... адж е-ж не треба бутинесправедливим...Панї де Кірона не відповідала.Непоруш на і стиснена своїм чорним поясом дивила ся на зунд,.як на струю свого власного житя.