Вісник, 1905, ч.30

багацько криків і стогону, але се не подабало нї до чого, що мичули. На неяснім, червонуватім тлі око не могло розгледіти нічого,тому й здавало ся, що се стогне сама земля або небо осяяне несходячимсонцем.— Ията верства — сказав машиніст.— Се звідтіль — показав лікар рукою вперед. Студентздрігнув ся й звільна обернув ся до нас.— Що ж се таке? Та ж слухати се неможливо!— Рушаймо !Ми пішли пішки перед паровозом. В ід нас на шини лягала суцільнадовга тінь, не чорна, але ясно - червонувата від того тихого,нерухомого сьвітла, що мовчазливо стояло в ріжних краяхчорного неба. І з кожним нашим кроком лиховісно зростав сейдикий, нечуваиий стогін, що не мав видимого жерела, немов бистогнало червоне повітрє, немов би стогнали земля й небо. Своєюбезпереривністю й дивною байдуж ність він часом нагадував цьвірінькапєкоників на лузі — одноманітне, палке цьвірінканє в лїткуна лузі. І що раз частіш і частіш сталд попадати ся труїш. Минашвидку оглядали їх і скидали з шин — сї байдужні, спокійні,задубілі трупи, що на тім місці, де лежали, лишали темні, масніплями крови, яку віссала земля; ми зразу лічили їх, а потомузбились і покинули. Багато було їх — занадто багато за-для сієїлиховісної ночи, що подихала холодом і стогнала кожною частинкоюсвоєї істоти.— Т а що ж се т а к е ! — кричав лікар і спарив ся комуськулаком. — Ви — слухайте...Ми п ід’їздили до шестої верстви, і стогнаннє робило ся всевиразпїйше, р із ч е ; вже почували ся перекривлені роти, які видавалисї голоси. Ми тремтячи вдивляли ся в рожеву імлу, непевнув свойому дивовижному сьвітлї, коли ось майже обік нас, біля залізниців низу хтось голосно застогнав призивним, плачучим стогоном.Ми зараз відшукали сього раненого, в якого на лицібули самі очи, - - такими великими здались вони нам, коли найого лице впало сьвітло ліхтарні. В ін перестав стогнати і тількодивив ся по черзі на кожного з нас і на наші ліхтарні і в очах йоговідбивала ся шалена радість тому, що він бачить людий — і шаленабоязнь, що ось вони зараз зникнуть мов привид. Може неразуже марились йому люди з лїхтарнями, що схиляли ся до ньогой зникали в крівавому, неясному кошмарі.