Вісник, 1905, ч.30

— А се ви розумієте? — таємничо спитав він.Потому так само урочисто й значучо обвів рукою ряди ліжок,на яких лежали ранені, й знову спитав :— А се ви можете обяснити ?— Ранені, — сказав я. — Ранені.— Р анені, — мов луна сказав він. — Ранені. Без ніг, безрук, із розірваними животами, роздавленими грудьми, вирванимиочима. Ви се розум ієте? Дуже радий. Отже ви зрозумієте й се.З і зручпістю, несподіваною в його віці, він перекинув сяв низ і став ііа руки, махаючи в повітрі ногами. Білий халат відгорнувся в низ, лице налило ся кровю, й уперто дивлячи ся намене дивним переверненим поглядом він на силу кидав уриваніслова :— А се... Ви теж... розумієте ?— Перестаньте, — перелякано зашептав я. — А то я закричу.1Він перевернув ся, став у натуральній поставі, сїв знову білямого ліжка й відсапуючи сказав навчаючи :— І ніхто сього не розуміє.— Вчора знову стріляли.—о І вчора стріляли й позавчора стріляли, — потакуючикивнув він головою.— Я хочу до дом у! — з сумом сказав я. — Докторе, любиймій, я хочу до дому. Я не можу тут зоставати ся. Я перестаю вірити,що є „дома“, де так гарно.Він думав про щось і не відповів, і я заплакав:— Господи, в мене немає ніг. Я так лшбив їздити на вельосипедї,ходити, бігати, а тепер у мене немає ніг. Н а правій нозія колихав сина і він сьміяв ся, а тепер... Будьте ви прокляті!Чого я п о їд у ? Мені* тілько трицять літ... Будьте ви прокляті!І я ридав, ридав, згадуючи про свої любі ноги, свої швидкі,сильні ноги. Хто відняв їх у мене, хто сьмів відняти ї х !— Слухайте, - сказав лікар, дивлячи ся в бік. — Учорая бачив, до нас прийшов божевільний вояк. З ворожого військавояк. Він був роздягнений, майже голий, побитий, подряпаний і голодниймов зьвір; він увесь заріс волосєм, як заросли і ми всі, йнодабав на дикуна, на первісного чоловіка, на малпу. Він вимахувавруками, перекривляв ся, співав і кричав, і ліз бити ся. Йогонагодували й вигнали назад у поле. Куди-ж їх дівати ? День і ніч