Вісник, 1905, ч.30

Івидавати себе за батьків і провідників народа. На жаль, я не д і­ждав ся сього, Значна часть тих наших сьвіточів, опанована театральнимпитанем, не бачить по за ним сь в іт а; иньші, що заховалисобі в тій справі незалежність суду і дивлять ся па неї критично,не мають чи сили, чи відваги піднести свій голос і вказатиясно і виразно величність теперішньої хвилі і великий траґізм нашогоположеня в ній і неминучу конечність — як найшвидше, якиайосновнїдше змінити курс нашого національного корабля, настроїтивсі наші думки, нляни, цроґрами на ипьший діяпазои. Мимусимо навчити ся чути с е б е У к р а і н ц я м и — не галицькими,не буковинськими Українцями, а Українцями без офіціяльних кордонів.І се почуте не повинно у нас бути голою фразою, а муситьвести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всі без виемка— поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічнихмежах, у її теперішнім культурнім стані, познайомити сяз її природними засобами та громадськими болячками і засвоїтисобі те знане твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим,льокальним болем і радували ся кождим хоч і як дрібнимта частковим її успіхом, а головно, щоб ми рову мі ли всї проявиїї житя, щоб почували себе справді, практично частиною його.Не забувайте, що ми доси в Галичині жили з національногопогляду крайнє ненормальним жнтєм. Велика більшість нашої націїлежала безсильна, закнебльована, а ми, маленька частина, малисвободу рухів і слова. І нам іноді здавало ся, що ми — вся українськанація, що ми її чільні ряди. її репрезентанти перед сьвітом.Тепер, коли на росийській Україні не сьогодні то завтра повстанутьдесятки таких центрів, якими тепер являють ся Львів таЧернівці, ся наша передова роля скінчила ся. Ми мусимо почуватисебе не піонерами, але рядовими в великім ряді і не сьміемосвоїх дрібних, льокальних справ виставляти як справи всенародні,своїх дрібних персональних амбіцій висувати на першу лінію загальногоінтересу.Тепер навіть наші основні національні ііитапя, хоч довго щене зійдуть із денного порядку, мусять підпасти зпачній перемініфронтів. Нам треба ясно зрозуміти і відчути і мати на тямцї, щопольсько-українське питане не буде від тепер рішати ся у Львові,але обхопить боеву лінію безмірно ширшу і кождий його етап будерішати ся і у Львові і в Чернівцях і в Каменцї Подільськім і в Житоміріі в Київі. Так само наша галицька та буковинська боротьба