Вісник, 1905, ч.30

початку сього дивного бою мені відірвало обидві ноги і я опамятався вже в шпиталї, після ампутації.Я спитав, чим скінчив ся бій, але мені відповіли ухиляючись,заспокоюючи, з чого я зрозумів, що пас р озби то; а потому мене,безпогого, обхопила радість, що тепер мене відішлють до дому йя все таки живий — живий на довго, на завше. І тілько за тижденья довідав ся про деякі подробиці, що знову викликалив мене сумніви й новий, ще не відчуваний страх.Так, здаеть ся, се були наші, й нашою ґранатою, пущеноюз нашої гармати нашим вояком відірвало мені ноги. І ніхто не мігобяснити, як се стало ся. Щ ось \таке стало ся, щось засліпило очи,й;два полки того самого війська, стоячи на верству один від одного,цілу годину обопільно НИЩИЛИ себе, цілком певні, що мають ділоз ворогом. І згадувано про сей випадок нерадо, півсловами, і —дивніше за все — ночувало ся, що багато розмовників і доси несьвідомі помилки. Або радше, вони признають її, але гадають, щовона стала ся пійнїш, а з разу вони мали й справді діло з ворогом,який під загальний заколот десь зник, підставивши нас піднаші ж картачі. Декотрі отверто говорили про се докладно і, якїм здавало ся, правдоподібно й ясно, поясняючи сю справу. Я самне можу цілком напевне сказати, як почало ся се дивне непорозуміне,бо-ж я однаково ясно бачив із початку наші червоні уніформи,а потім їхні жовто-гарячі. І якось дуже швидко всі забули про сейвипадок, так забули, що говорили про нього як про справжнюбитву і в такому змислї було написано багато цілком щирих дописів; я їх читав уже дома. Відношене до нас, ранених у сій битві,було з початку трохи дивне, — нас неначе менче жалували, ніжиньших ранених, але швидко й се вирівняло ся. І тілько нові випадки,подібні до згаданого, й те, що в ворожім війську два відділимайже до ноги вибили один одного, дійшовши в ночи до боюмуж против мужа, дають мені’ право гадати, що тут була помилка.Наш лікар, той, що зробив ампутацію, кістлявий дід, провонялиййодоформом, тютюновим димом і карболкою, котрий завшечомусь усьміхав ся крізь свої жовто-сиві рідкі вуси, сказав меніприжмуривши очи :— Щ асте ваше, що їдете до дому. Тут щось не так.— Що таке ?— Та так. Щ ось та не те. За нашого часу було простіш.