Вісник, 1905, ч.30

з москвофільством від тепер мусить виглядати зовсім інакше, бо йїї терен розширить ся безмірно, а її зміст поглубить СЯ ВІДПО­ВІДНО до того, як вона розростеть ся до розмірів боротьби всеукраїнськогонаціонального почутя з винародовляючими претензіями„державної“ великоруської нації. І наші відносини до Жидівмусять улягти значній переміні, коли нашій нації прийдеть ся „автономно“гоїти гнилі рани задані їй московським чиновництвомчерез цїловікове нагромаджуване Жидів па нашій теріторії при помочитзв. „черти осїдлости“ та через варварські та нелюдські експеріментиурядового аранжованя антіжидівських розрухів, щоб нимивідводити від себе вибухи народньої розпуки та обурепя.І всі, всі наші національні та громадські питапя мусятьулягти основній переміиї, коли впадуть дотеперіш ні китайські стіни,які ділять нас від України. Наша література і преса мусить перейтипа висший рівень, коли не захоче гинути в конкуренції з тим:типом літератури і преси, що виробив ся в Р осії не вважаючи нацензурний тиск, а може власне завдяки йому. Тїсиїйші, частїйші,близші зносини з закордоновими Українцями мусять виробити у насширший, свобіднїйший сьвітогляд, щирійші і свобіднїйші товариськіформи, як ті, що виробили ся у нас під шляхетсько-польськими абобуршівсько-нїмецькими впливами. Наш голосний, фразеольоґічнийта в більшій частині нещирий, бо ділами не попертий патріотизммусить уступити місце поважному, мовчазному, але глубоко відчутомународолюбству, що виявляє себе не словами, а працею. Нашамасова інерція, що приймає безкритично слова тих, які сим чиинышш припадком були поставлені „на чоло н ароду“, стали послами,професорами, головами товариств і т. и., мусить уступитимісце живій, критичній нрацї думок і гоговости — все і всюдиподати й свій голос у загальній справі, виконувати діяльно, навласне ризико, але з повною сьвідомістю своє горожанське право.Наша аж до границь безхарактерности посунена толєранція хибта слабостий наших ближніх, навіть тоді, коли вони зі сфери приватнихвідносин переходять у сферу товариської та громадськоїдїяльности, мусить уступити місце живійшому моральному почутюі еперґічнїйшій реакції против усякої моральної гнилизни, що грозила*б розпаношити ся в наших товариських відносинах. Інакше,мої дорогі приятелі, ми тут у Галичині та Буковині, замісь духовогоцентра України зробимо ся гнилим і смердючим боляком, який