Вісник, 1905, ч.30

Ластівка.]3 чарах рідкьої пісні.Після скінчення курсу менї прийшлось зараз же покинутьгород, не роздивившись навіть гаразд на нього, — бо вчилась яв духовній жіночій закритій школі. Жила я в селі у батьків. А яктоді* була я далеко ще не самостійна, то й залежала цілком від їх.Через те, як мені чого бракувало* то всякий раз треба булозвертати ся до батька та матері з нроханем. Найтрудиїщ е буловипрохать відпустку в той Київ, куди окрім відпустки треба булопрохать ііце й гроший і куди невпинно тягла мене якась певідомасила. Н і, мабуть добре відома, я знаю ту с и л у : то був театр взагалі.і особливо український театр, то були концерти Лисенка, прокотрі я стільки чула від своїх братів, учнів семінарії, що й самінераз співали під його управою. Було поз’їзджають ся перед якимисьвятками брати до дому, понавозять нот, як коли було привезутьіз собою ще й товаришів, добрих співак, тай посідають ще усідо роялю, грають та співають не вважаючи нї на кутю, як це булоперед Різдвяними сьвятками, нї на страсні дні, як це трапляло сяперед Великоднем. Батька тими днями більш дома нема, а мама всеу спіжарнї пораегь ся, та теж не чує, а я прибираю в кімнатах,або мну де небудь у куточку які лягоміни, то це як ночую, щобрати заспівали яку Лисенкову нісню, то з роду не витерплю, такі лечу до їх, а робота моя стоїть та дожидавть ся мене, аж покимама не покличе, або батько не прийде та не розжене нас, щоб неспівали пісень у такі дні. За піснями позабуваю було що й роблю,,що й прибираю, — так і сьвятки застануть. За те на сьвятках.