Вісник, 1905, ч.30

С, що правда, в лонї „Б есіда“ якась „артистична комісія“,але члеии її по пинїшнїй день не знають себе, тай про її діяльністьне може бути й бесіди. Щ о правда, істпує ще друга „артистичнакомісія“ В иділу краевого, до якої входять проф. Колесса,Коцовський і силою передавненя бувший член Виділу краевого п.Савчак, але ціла діяльність тої комісії кіичить ся мабуть па т р а ­диційній заяві признаця театрови, управі й „ Б есїд ї“, що уможливлюєвиплату краєвої субвенції. Щ о правда, на одпім иредсталленю(як я дізвав ся з „Д іла“) була та комісія офіціяльпо репрезентована,а власне в антракті „Наталки-ІІолтавки“ між людьми,які під проводом проф. Ш ухевииа ходили до канцелярії директоратеатру за щось дякувати, маїа бути й ^.артистична комісія^. Як япереконав ся, був там лише н. Савчак — а звісна річ, що п. С авчак,се ще не ціла комісія, тим більше, що ииьші її члеии, якпроф. Колесса, Коцовський, нічого про те не знали і не дали н і­кому уиоважненя заступати згадану комісію. Відки и. Савчак мавна се мандат, певно сам не вмів би відповісти.Директором театру став перед кількома літами н. МихайлоГубчак, бувший теольоґ, який нічим у житю не зложив ніяких д о ­казів якоїсь кваліфікації на те становище. Проте зложене дирекціїв руки незианого чоловіка вважаю цінним доказом трактованятеатру з боку видїлу „Б есіди“, а разом і зірване» усякихдинльоматичних зносин зі здоровим розумом.Доси в відносинах директора і дружини був нанвисшою ін ­станцією виділ „Б есіди“. Нині вже не так. II. Губчак, се першийиеобмежепий самовладець у театральнім царстві. Має се виразнозастережене в контракті. Се велика уступка з боку виділу „Бесіди “, уступкі, якої ь Б есіда“ не хотіла зробити доси для ніякогодиректора.Які се мало наслідки ? Нехай говорять факти!Коли я був раз перед представленєм у мужеській ґардеробі(що, як відомо, була уладжена в суп ер еч із нолїцийними приписамив убікації, куди публика мала переходити), приступили до менедва студенти з прошенем, щоб я через сцену зайшов до т еатральноїкаси тай купив їм білети, бо від входу такий натовп, щегодї дістати ся до вікрнця. Я гак і зробив. Хвилину по тім .твиляся знов ті студенти та просили п. Нїжанковського, щоб їх ввівна салю, бо головні двері просто ватарасовані лю ды и. II. Н їж ан -ковський повів учеників, що я, бачучи па тих дверех «ід сторои«