Fiatal Szlavisták Budapesti Nemzetközi Konferenciája I.

H
i
131
В останній строфі ліричний герой говорить про свою любов до України і вболівання за рідний край. Ці
переживання в обох перекладах зберігаються. Однак у російському та угорському перекладах не підкреслюється так
сильно звертання, адресоване від першої особи однини, тобто перекладачі не використали присвійний займенник
„моя” двічи.
Укр..: „…До тебе, моя ти Україно мила, кохана, / Моя безталанная мати!” (Українка 1951: 47)
Рос.: „…Дойдет до тебя, Укрaины моей бесталанной,/ До матери милой любимой!” (Украинка 1950: 46)
Угор.: „…És téged, örökre híven szeretett szelíd orcád, / Ukrajna anyám, te-te bánat!” (Ukrajinka 1996: 9).
Можна зробити підсумок, що перекладачам вдалося передати мотив пісні відповідно оригіналові. Адже текст
перекладів вказує на те, що пісня – це надія, сила, засіб величання України, знаряддя для боротьби.
У перекладах, а особливо в угорському, не так глибоко передана чиста любов до рідного краю, до неньки України,
якою пройнятий оригінал. Безумовно, любов відчутна і у перекладах, просто не у такій мірі, як в оригіналі. Це може
бути зумовлене тим, що в угорському перекладі Україна виступає, як земля переповнена горем, стражданням, і це
особливо відчутно в останій строфі.
Укр.: До тебе, моя ти Україно мила, кохана, / Моя безталанная мати!” (Українка 1951: 47).
Рос.: „…Дойдет до тебя, Укрaины моей бесталанной,/ До матери милой любимой!” (Украинка 1950: 46)
Угор.: „…És téged, örökre híven szeretett szelíd orcád, / Ukrajna anyám, te-te bánat!” (Ukrajinka 1996: 9).
Леся Українка використовує епітети „мила, кохана, безталанная”, в угорському перекладі вони не всі присутні, що
відбилося на відображенні почуттів.
Закриває цикл „Сім струн” вірш „Сі”, остання нота октави. Леся Українка знову звертається до рідної неньки
України. Вірш проникнений елементом пісні, музики, так само, як і перший твір циклу „До”. Вірш починається словом
„Сім”, тобто поетеса і в цьому випадку в першому слові повторює заголовок. Ліричний герой відпускає свої „співи” на
волю, щоб вони шукали ті серця, в яких живе прагнення до волі, в яких ця мелодія знайде притулок. У вірші цю
підтримку, це однодумство символізує кобза. Кращого символу й годі шукати, адже кобза – народний інструмент
українців.
„І, може де кобза знайдеться,
Що гучно на співи озветься
На співи, на струни мої негучні” (Українка 1951: 51).
Ліричний герой визнає, що в „полі бою один воїн – не воїн”, струни його кобзи тихі, слабкі, але не марні. Їм просто
треба знайти підтримку, і якщо співатимуть усі разом, прийде воля. Коли українці будуть триматися разом,
відстоюватимуть свої права не поодинці, їх чекає перемога. Контраст „тихих-гучних струн” виражає саме цю думку.
Ідея „в єдності сила” з’явилася в літературі вже дуже давно, основною ідеєю твору давньої літератури „Слово о полку
Ігоревім” є саме вона.
В поезії „Сі”, як і в „До” пісня – це знаряддя для боротьби за волю, це власна зброя Лесі Українки. Можливо
поетеса фізично і безсила, але у віршах виявляє мужність і силу не хворої жінки, а хороброго чоловіка (Франко 1955).
Пісня - це заклик на спільні співи, на спільну боротьбу проти поневолювачів. Пісня – це надія на світле майбутнє.
В обох перекладах автори передали головну думку, ідею оригіналу. У перекладах відповідно першотворові звучить
ідея „в єдності сила”, відчувається любов ліричного героя до Батьківщини. Мотив музики і пісні також присутній у
перекладах. Перекладачі зберегли значення цього мотиву відповідно оригіналові.
Укр.: „...Нехай мої струни лунають, / Нехай мої співи літають…” (Українка 1951: 51)
Рос.: „…Струна за струною, – я играю, / Чтоб песни летели по краю...” (Украинка 1950: 50)
Угор.: „…Hét húrt verek én, duruzsoljon, / Hadd szálljon a halk zene folyton…” (Ukrajinka 1996: 27).
Як в оригіналі, так і у перекладі пісня виступає знаряддям боротьби.
Перекладачі зберегли й символ кобзи у значенні сили єдності, завдяки якій український народ здобуде бажану волю.
Укр..: „…І, може де кобза знайдеться, / Що гучно на співи озветься...” (Українка 1951: 51)
Рос.: „…И, может быть, кобза найдется, / На струны, звеня, отзовется...” (Украинка 1950: 50)
Угор.: „…Kobzom valahol van-e társad, / Harsányan e kis susogásnak / felelni, nem így… hanem úgy igazán.” (Ukrajinka
1996: 27).
Російський переклад зберігає елемент кобзи в останньому куплеті також, а угорський - ні. В останній строфі
відчувається зізнання, що хоча й кобза буде гучніша і сильніша, та щирішою вона не може бути від тихої пісні
ліричного героя. В оригіналі і у російському перекладі вжито присвійний займенник „моїх/моих”, що підкреслює