Вісник, 1908, ч.5

Не диво отже, іцо минулого року робітничі ринки й великі залїзничістанції Новоросії уявляли з себе нїби складочні пункти нікому непотрібного„живого“ робітничого краму. Купи робітників у буквальнімрозумінню лежали тижнями на городськиг майданах, на перонах залїзничихстанцій. Кінець-кінцем серед бідолашних заробітчап воцаряв ся голод,на ґрунті якого траплялись часті самогубства, особливо серед дївчат.Одні з сих партій, проївшись до останньої нитки й зазнавши чималолиха, кидали робітничі ринки й рушали в дорогу шукати наймачів.Переходячи з економії в економію, вони пропонували свого силу на якихугодно умовах. Але ті їх зустрічали, як „злодіїв і грабіжників'*, бо, падумку поміщиків, „справжні робітники“ повинні дожидати наймачів нагородських майданах, а не „вештатцсь“ по економіях. Чим кінчалисьтакі походи для робітників — про те можна догадатись з того, що майжена всіх значніших економіях були козаки або інґуши.Инші, більш розсудливі, повертались до дому, не гаючи часу намарні шукання. Здебільшого робітники йдуть пішки, йдуть цілими тижнямисотнї верст, голодні, обшарпані. Правда, подекуди вони намагалисьпроїхати хоч одну*дві станції в потягу безплатно. Рідко в кого, звичайнобув злотий для „подяки“ за безплатний цроїзд. Такому щасливомудорога до ваґону була більш або менш відкрита. Всіо-ж решту лають,бьють при найменьшій спробі пробратись у ваґоп. Часто-густо доходилонавіть до вживання холодної зброї. Тих, що проривались у ваґон, скидали,хоча-б потяг уже рушив. Сумно кіпчались такі спроби проїхатизалізницею; часто-густо робітники платили за них життєм.А пазустріч сим неудачникам ішли нові й нові валки заробітчан,ішли старі й малі, муїцини й женщини дївчата й навіть ланки з немовлятами.Якимсь безмежним сумом віяло від них. „Хіба не все одно, депомірать, чи вдома, чи тут?! Краще-ж тут, хоч не чутимеш плачу своїхголодних дїтей!" — ось що часто й густо відповідали . заробітчане назаиитаннє: „куди йдете ?“.Так стояла справа в „благословенній“ Новоросії, в колишнім робітничімраю. Розумієть ся, що в центральних українских ґубернїях обставинимусїли скластись для робітників ще гірше. Так воно в дїйсностий було. Так, у черкаськім і чигиринськім повітах, де істнують відомі латифундіїТереіценка й графа Давидова, дорослому робітиикови платилиподенно 25 коп., а робітниці 15 кой. на своїх (робітника) харчах. У сквирськімі таращанськім повіті ми бачимо ще низшу зарібню платню. В першімповіті дорослий робітник одержував поденно на своїх харчах 15 к.,причім робочий день тривав від сходу до заходу сонця. В таращанськімже повітї мужщинам зовсім не можна було знайти роботи; що ж дожешцин, то їх наймали садити буряки з платою на їхнїх харчах 10 коп.від рядка (більше одного рядка в день нема змоги засадити).