Вісник, 1908, ч.5

цілком і зрозуміло для людини, у якої духові і фізичні силизопсовані. Раз в курортну салю завитав молодий і відомийлїкар із Штокгольму. Він в Марстрандї був випадком, подорожуючи.Познайомившись зо мною він сказав, що дуже цікавиться історією моєї хороби, про котру десь чув. Я розказавйому все з подробицями і добавив, що зараз себе почуваютак гарно, як давно вже не почував. На се лїкар, усміхнувшисьякось то сумно, сказав:— Маленький антракт, після якого хвороба знов появиться з більшою силою... гм... гм...— Але ж Боже милосердий, що ви сим хочете сказати ?— Бачите, голубе мій, я .спеціялїст по (тут він згадаводну хоробу дуже погану, але цілком виразну) і на се то вислабуєте. Серце, шлунок,^голова, нерви, всї орґани сї дійсноу вас слабують, але ж не самі по собі, а в залежности відтого, що вся ваша кров отруєна. Ви...— Але ж, пане лікарю, сього не може бути! Коли нате, то я зовсім святий і...— Та-та-та! Але ж се може передаватись в спадщину,а крім того отрута може пройти в кров ріжними .шляхаминавіть без вашого відома.Я зблід і благав його сказати, чи є ще яка надія на визволеннє.Рішучо він не міг нічого сказати, але будучи спеціялїстом,запропонував довіритись йому і...Ну і витримав я курс ліків, та такий страшенний, щокілька разів волів би повернутись до мого приятеля псіхіятра,рискуючи зробитись жертвою його сестри. За який там місяцья проковтнув невимовну масу меркурію.Як раз в часи моїх тяжких ліків .прийшла звістка, щобатьківщина моя в дуже сумнім становищі і мені загрожуєбанкроцтво. Я в мить зібрав ся і поїхав до дому. Там я недокладаючи рук працював, щоб визволити з небезпеки хочте,, що можливо було визволити. Я залишив геть дієту, працювавяк віл і ніколи не мав на думці про хоробу душі татіла. Там дуже шанував мене старий приятель мого батька,там я закохав ся в доньку батькового приятеля, притиснувїї до свого серця в один чудовий серпневий вечір і хотівуже зробити освідчини,; коли ніби то блискавка промайнулав моїй голові думка: „От так оказія! Так ти забув про своїхороби і тепер зовсім здоровий! “ І дійсно, з моєї голови дав-