Вісник, 1908, ч.5

ся перейти її в україножернім тонї. Так лїппіе І Нехай не останеться анї одна ілюзія, що москвофіли можуть мати бодай щобудьспільного з українським народом і його визвольним рухом!Мабуть вилїчене від таких ілюзій що-до церкви мав на метігреко-католицышй митрополит ґр. Андрій Шептицький, коли напроповіди в велику иятницю смерть Потоцького прирівнав майжедо смерти Христа, а акт Сочинського назвав не тільки „злочиномперед Богом, але і проти власної суспільности, проти вітчини“.Бо кождому мусять кинути ся в очи сї два факти: з одного бокуте, що анї митрополит Шептицький анї ніхто з „князів руськоїцеркви“ не виступили проти нарушеня заповіди „не убий“, колипри виборах в 1897 р. вбито Стасюка, коли підчас страйків в 1902 р.вбито Скочилїса, коли підчас руху за виборчою реформою вбито6 селян в Лядськім, коли підчас останніх виборів до парляментувбито 3 селян в Горуцку і коли підчас останніх виборів до соймувбито в Еоропци Марка Каганця, того Каганця, смерт якого чи небула рішаючою для рішеня Сочинського, — а з другого боку тойвиступ з приводу смерти Потоцького, про тім без одного словаосуду для тих обставин, які були політичним підкладом для тоїсмерти. Сї два факти мусять кождого навести на думку, що церковне все виступає однаково проти нарушеня заповіди „не убий“,або, що не кожде убійство є нарушенєм тої заповіди. А та думкародити-ме дальші думки, результати котрих буде розбите ілюзії,що церков є опікункою принижених і покривджених...А центральне правительство? Коли смерти Потоцького виненнапрям польської національної політики, то чи не більше ще виннотут воно, що санкціонувало ту національну політику, політику польськогодержавного прінціпу супроти українського народу. Коли нев імя справедливости — в сучасній політиці — то в імя власногодержавного інтересу, в імя того, щоб не бути зачисленою до держав,в яких політичний терор належить до засобів боротьби заправа, які ві всіх новочасних „правових“ державах вже стали „einüberwundener Standpunkt“, в кінці з обовязку супроти власногодержавного прінціпу, який голосить національну рівноправність,воно повинно було не дозволити, щоб з Галичини зробила са державав державі, а австрійську конституцію щоб заступило дляукраїнського народу польсько-шляхетське (в останніх часах що-разбільше загально-польське) самодержавіє. А воно сього не зробило.Воно і послушний йому парлямент позволяли польсько-шляхотськомуправлїню все, а коли наслідком виборчої реформи українське