Вісник, 1908, ч.5

Й. Бойер.— Безумовно, все чисто пропало — сказан Норбі і обіїгер ся о грубу.Але коли він запримітив іронічний жінчин погляд, — відразу почуву собі якийсь пекучий гнів. Хиба того не досить, що чужі цілісінькийдень дратували його, так н і! — ще треба й своїм напосідати. Він мабутьздаєть ся їй дуже мізерним! А що б то було, як би знала вонапро справу з Ванґеном?— Мені здаєть ся, що ти разураз вириваєшь ся там за своїми вис■вовками, озвала ся Маріта і встромила в волоссє ту шпильку, якою плела.— Разураз ? Нї, сього я не помічав за собою.Вона знала сей тон і додала :— їй занадто вже добрий, — та й знов узяла ся до плетева. Ті,що не мають за душею й пфенїґа, не платять податків, тільки й знають,що панувати над нами, командувати, і ми дякуємо та платимо.Вона се промовила, наче до болячки йому доторкнула ся : сю жінчинузвичку Норбі добре знав.— Ти певно чув, що стало ся з Ванґеном? — спитала вона таз легеньким усміхом нахилила голову над роботою.„Отуди к бісу ! Вона й про се знає!“ — подумав собі старий. Вінстояв під грубою, поклавши руки за спину, в чорній бороді, лисий, а блакитнашевіотова куртка цупко облягала йому коренасте, здорове тіло.Велика голова втомлено похилила ся на груди. Норбі скоса дивив ся нажінку. Не мав він сили далі балакати з нею сього вечора. Так довгобув він на морозі, намерз ся, а тут було тепло, брав його сон, скорялавтома.— Чув. І хто б міг сподївати ся, що так скінчить ся, сказав віні дуже зітхнув.Маріта іронічно всміхнула €я.— Мені здаєть ся, ти се не раз казав останніми часами. Ну, а тепербудь радий, що не мав з ним ніякого діла.„Вона ще нічого про сене знає“, подумав Норбі і стало йому легчена серцї.— Так... промимрив він непевним голосом. А очи мало-мало не злїпалися. Не було його сили, щоб побалакати з жінкою про Ванґена, пропричастє.Коли се почув старий з сумежної хати знайомий голос. Се для йогобуло чудесною причиною скінчити розмову та піти туди.І коли Норбі ввійшов у ту хату, то побачив невістку, що сидїлана землі, над ночвами з літеплом і роздягала, щоб купати, свого сина —двохлїтка.Старий спинив ся на дверях і аж наче ожило йому стомленеобличчє.