Вісник, 1908, ч.5

— У нього було своєрідне істнуванне, — відповів пан Бержере.— Ви хочете сказати виображене істнуваннє, — зауважив погірдливопан Ґубен.— Хіба виображене істнуваннє — се ніщо, — скрикнув господарь.— І хіба мітичні особи не здатні були впливати на людей? Вдумайтесьв мітольоґію, пане Ґубен, і ви помітите, що зовсім не реальні,а виображені істоти найбільш глибоко й довго впливають на душі.Всюди й завжди істоти, що були не більш реальні, як Пютуа, давалинародам ненависть і любов, жах і надію, підбивали їх на злочини, вимагалижертв, установляли звичаї та закони. Пане Ґубен, поміркуйте надвічною мітольоґією. Піотуа — особа мітична, найменше відома, признаю• се, і низького походження. Грубий сатир, що сидїв колись коло столунаших північних селян, був признаний достойним появити ся на полотніЙорденса і в одній з байок Ляфонтена. Патлатий син Сїкоракса увійшовв світ завдяки Шекспірови. Пютуа менше щасливий, ним завждибудуть погорджувати артисти й поети. Йому бракує величности й оригинальности,стилю й типовости. Він уродив ся в уяві надто розсудливій,поміж людьми, що вміли читати й писати і не мали зовсім сеї чудовоїфантазії, яка витворює казки. Я думаю, панове, що я досить сказав, щобпознайомити вас з справжнім характером Пютуа.— Я його розумію, — сказав пан Ґубен.І пан Бержере провадив далі:— Пютуа був. Я можу се твердити. Віп був. Вдуу ^тесь, панове,і ви переконаєтесь, що „істнувати“ не посідає в собі зь Уу, а означаєлише звязок прикмети з предметом, виражає взаємини.— Без сумніву, — сказав Жан Марто, - але істап ги без прикмет,се майже те саме, що й зовсім не бути. Не память хто сказавколись: „Я той, котрий істнує“. Вибачте хибу моєї памяі Неможливовсе памятати. Але невідомий, що сказав се, висловив ся на диво необачно.Даючи розуміти сим ; нерозважним виразом, що він не має прикметі позбавлений всяких відносин, він заявляє тим самим, що він неістнує, і легковажно знищує самого себе. Закладаюсь, що про нього більшене було чутно.— Ви програли, — відмовив пан Бержере. Він поправив негарневражіннє сього еґоїстичного виразу, приклавши до себе цілу купу прикмет,і про нього багато говорили, частіше всього без усякого глузду.— Я не розумію, — сказав пан Ґубен.— Розуміти не треба, — відповів Жан Марто. І він прохав панаБержере оповідати про Пютуа.— Дуже чемно з вашого боку прохати мене про се, — відповівтосподарь.