Вісник, 1908, ч.5

сильства“. Отся заява тим більше характерна, що українські послидуже часто в своїх промовах вказували на те, що коли галицькасистема правлїня не змінить ся, то може прийти до таких актвів.А тим часом хто дивить ся на такі акти виключно як на „страшніакти насильства“, які „треба“ як найострійше осудити, то повиненби говорити инакше: повинен би не вказувати на те, щотакі акти е наслідком ненормальних відносин, тільки повинен бинагадувати свому загалови, що й на ненормальнїйші відносини невільно реаґувати такими актами. Коли-ж хто дивить ся на такіакти як наконечний виплив ненормальних відносин, то не має праваїх осуджувати, бо инакше осуджує й себе.Відрадно тільки те, що клюб як цілість хоч в части направивпохибку своєї презідії, заявляючи в своїм комунїкатї, що акт Сочинськоговважає виключно випливом галицьких відносин, та здержуючися від усякого обєктйвного осуду, який, як уже сказано,серед таких обставин являєть ся тільки пустою моральною формулкою,„звичаєвою брехнею“...Так, так... Бо коли стати на становищи субєктивного осуду,то треба би осудити велику часть поетів, фільософів, теоретиківсуспільних наук, всіх тих, що або вияснювали причини чи індівідуальнихчи масових революційних актів обставинами, або знаходилидля них фільософічні теореми, або виславляли їх в поезії,одним словом, треба би осудити велику часть того, що творитьсправжню вартість загально-людської духової культури. І спеціяльнов польській літературі і в польськім громадськім житю треба-бтодї осудити богато такого, чим так гордить ся польське громадянство.Польська література першої половини 19-ого віка і аж донаших днів, польські повстаня, — все те думки і факти тої катеґорії,під яку підходить і акт Сочинського.Деякий діссонанс в висше зазначений загальний настрій внеслакиївська „Рада“, власне тим, що не встерегла ся від формулок„звичаєвої брехні“. Але знаючи обставини, серед яких приходиться працювати українській пресі в Росії, вважаю зайвим дальшіуваги з сього приводу...За те не можна вважати діссонансом того, що написав „Руслан".Орґан, що нікого не репрезентує може собі на все нозволи-• ти, бо суспільність не має до нього нїяких претензій і ніхто такожне вважає його за вислів думок суспільности.Щира вдячність належить ся москвофільському „Галичанови“,який, остаючи в повній гармонїї з польською пресою, ще старав