Вісник, 1908, ч.5

— В такім разі прошу всіх присутніх прилучити ся домене і випити на прощаннє за здорове нашого приятеляЯнсона останню чарку, подякувати йому за ті веселі часи,що спільно з ним прожили, і розлучитись на віки, — сказавпан Петерсон.— Що за дурницю верзеш ти ?— Я дуже добре з сим знайомий. Я сам „радив ся з спеціялїстами“.Се досить кумедна оказія. Може вам, панове, цікавопослухати про се?— Дуже цікаво, але тілько в тім разі, коли ти не будешоповідати занадто довго, та не прибрешеш більш половини.Тоді Петерсон розказав таку історію:За добрих старих часів, коли був один лїкарь для всьоготіла, жити ще можна було. Бувало прийде той лїкарь, поцокаєв груди, послухає там щось, а пацієнт подише, покашля,виявить перед ним свої гріхи і розкаже про свої муки, післятого відбірае порцію лїкарства, велику чи маленьку, дешеву чидорогу, в залежности від того, які відносини має лїкар доаптекаря. Річ відома, що наслідком сього були такі випадки:або пацієнт умирав, або одужував, або жив не одужавши.Але ж тепер, коли лікарі поділили тіло нещасної людини,подібно тому як господиня роздїля курку на сім пансїонихучительок і одного кандидата фильозофії, — тепер нещастямлюдським і краю немає.Я чудово почував себе тому лїт сім. Але стало ся так,що мій брат у первих, знаєте, Петерсон із Сандебеккена,запрохав мене до себе поласувати вишнями, та зробити полюваннєна молодих качок. Прожив у його я днів зо триі раптом став почувати страшенні приступи битя серця. Але жколи я пішов на пораду до сільського лікаря, то він тількозасміяв ся і сказав, що я зовсім здоровий.— Чи не думаєте, пане лікарю, що у мене занадто великесерце? У мене таке почутте, ніби се дійсно так.— Ха-ха-ха! Навпаки, занадто мале! Сорок два роки,людина порядна і нежоната, — реготав ся сей сільськийконовал.— А знаєш, тобі конче треба звернутись до спеціялїста,бо инак ти не одужаєш, — сказала Емма, сестра в першихмоєї тїтки.