Вісник, 1908, ч.5

озирнув ся на лїд і регочучи каже: „се я так собі сказав, настор не побачитьнї одного зернятка“.Дзвоники бренїли такими веселими, свіжими, срібними голосками,а ІІорбі все бояв ся, щоб часом не тріснув під ним лїд.— Як що загину, то мабуть за те, що не хотів йти до причастяв неділю, думав він. Коли Иорбі виїздив з дому, то майже обіцяв жінці,що заїде до паламаря і замовить причастя. Але в останню хвилину прокинувся в йому неріруючий і він поминув паламаря.— Се ж суперечить твоїм переконанням, — так виправдував сястарий. — їй ж не віриш нї в причастя, ні в жертву Христову.Дві неоднакових людини жило в дужому Кнутї Норбі. Одна булата, що виробляла свої ідеали в школі, в домі священика, в мандрівкахта з багатьох книжок їх брала. По смерти батька Норбі мусів заступитийого місце і сам став такий самий, як і батько був. Тут виявило ся, щостарий зовсім заплутав ся в зносинах з поміщиками, банковими книжками,великими лїсами, зо своїми трудними справами, особливо такими, яківідповідали становищу Норбі в парафії. Се було зовсім натурально, щопішов Норбі батьковою дорогою. І не раз кінчаючи якусь нову комерциюз лісом, він ловив себе та тому, що став точнїсїкько такий, як і батькобув, так само хитрував, мав таку саму совість. А той другий Кнут Норбі,що сидів колись над книжками, мав вільні політичні та релїґійні переконання,не звертав на першого уваги, лей в своїм житєм.— А все лі таки треба було замовити причастє, міркував він собітепер, коли бачив, що ще далеченько до берега. — Ідеї сї, та сі діламожуть бути дуже добрими, та тільки, чи досить буде їх самих, колидоведеть ся мені стати на суд перед Господом. Ну, та воно ще можнабуде послати до паламаря, аби тільки доїхати щасливо.І от вибив ся Норбі на безпечний шлях: виїхав на тверду, мерзлуземлю. Зітхнув тоді старий спокійно і пустив коня ступою, бо той упрівстрашенно. Але кінь знов побіг бігцем, бо вже йому кортіло скорійшеодпочити в стайні.Голосно забренїли дзвіночки в лїсї. Сосни понахиляли ся йому надголовою своїми вашкими вітами і побачив знов Норбі небо уквітчанезірками.Тепер улее їхав він побіля хат, де світило ся в вікнах. А тамна шпилї стоїть найбільший двір Руд, кращий від двору Норбі, і належитьвін його недругови. Там живе найбільший ворог йому, багатирМадс Герлюфзен з Руд. З своїх вікон Норбі було видно ввесь сей двір.Згодом Норбі не міг уже не задивляти ся на ті Герлюфзенові надвірнібудуваня, які до самого неба сягали, на лїс, на гору, бо все воно булона вдивовижу гарне, — і все належить Мадеу Герлюфзенови, який отутживе, стежить за Норбі.