Вісник, 1908, ч.5

з самим собою. Він знов заложить ярмо на шию, буде сповнятисвої обовязки, буде жити для других, як доси жив. Але..., але в душівін вже з ломав ся. Виходить на балкон і підновить ясний меч. Будевійна. Карло піде на війну, серед брязкоту оружія, серед боротьбиі бою може притихне біль в серцї. Heil Kaiser Karl ! Fluch seinenFeinden! Krieg!Отеє остання пєса Ґергарта Гауптмана. (Kaiser Karls Geisel),виставлена перший раз в еїчни с. р. в берлінськім ЛессінґовімТеатрі. Щось дуже просте, звичайне : траґедія старости. Раз нічю —се було в 1902 р. — поет нагло оглух. Воно швидко пройшло, алетодї йому здавало ся, що він на віки зостанеть ся глухим. І Гауптманнаписав пєсу про Бідного Гейнріха, траґедію хороби. Теперповіяло на його холодним вітром від старости. Він ще далеко нестарий (сорокові роки), але — минули лїта молоді і не вернуть ся.Гауптман починає старіти ся і пише траґедію старости. Звідситі моменти правдивої поезії, чисті лїричні топи з глибини душі,пережитого і відчутого — як зрештою в кожнім Гауптмановімтворі.Старий цар Карло, що доси без ііротесту двигав важке ярмообовязків, глянув поза себе і побачив одну важку працю, побачив, скількижитя забрала йому та праця і що його житє вже кінчить ся. І затуживза молодістю яснокрилою, забажав ще раз жити, почув невгасимийголод житя. А те житє пробрало вид золотоволосої дївчини.Хто любуєть ся в літературних анальоґіях — най порівнає з тим„Цезаря і Клеопатру“ Бернарда Шоу і „Доктора Паскаля“ Золя...Ah ! la jeunesse, il en avait une faim dévorante ! Au déclin de savie, ce désir passionné de jeunesse était la révolte contre l’agemenaçant... Ah! avoir à soi dans une étreinte toute la femme jeune...(Le Docteur Pascal). Шопенгауер, від котрого вийшла велика частинабрехень і софізмів останього часу, сказав, що старість, колигаснуть vcï бажання, найкращий вік житя. З того саме, що вонине гаснуть, родить ся біль старости, горе Карла Великого.Трохи воно дивно, що саме Карло Великий, чоловік дужетвердої натури — біля Вердена він казав вирізати пять тисячСаксонців, що піддали ся йому, — до того чоловік, що мав насвому віку не одну жінку, що саме Карло Великий так сентіментальнозітхає до дївчат. Але-ж хто скаже, що таке любов? ЯкФердінанд Ляссаль залюбив ся, то писав в листї : на все робітничепнтаннє і на весь соціялїзм менї наплювать... Зовсім серіозно чо­