Вісник, 1908, ч.5

ловік готов був „наплювать“ на завдане цілого свого житя. Ось,що таке любов.Друга траґедія — Ґерзуінди. В неї ясні, невинні, дитячі очі,чисте лице непорочної, святої дївчини. Безжурно живе з дня надень, любить передусім сліпих котят і співучих дроздів, а там далівже людий. Та проте вона далеко не дитина: хитра, розумна,брехлива, кокетує, завертає очима. Без жалю смієть ся над старимилюдьми, що плачуть, без сорома готова кожньої хвилї скинутиз себе одежу... Не любить нікого, не хоче йти заміж, міняти усїхмуїцин на одного, але любить усїх і безжурно віддасть ся усїм.Та проте — хоч з усїми вона вже любила ся — вона деобитьКарла. А разом з тим вона ще свята і непорочна. Разом виннаі невинна, ангел-простітутка, разом святість і німфоманія. Саміпротивенства. Можна їх зрозуміти. Можна сказати, що Ґерзуінд —жінка і лише жінка, жінка як така, значить: вона не їла щеяблука з дерева гріха, стоїть поза моралю, не розуміє і не можерозуміти моралі, не знає гріха ані сорома, не вірить в бога, не хоченеба, не розрізняє добра і зла... Або можна бачити конфлікт міжморалю а свобідною натурою. Між пересудами й інстінктом.Навіть між христіянством а поганством. Або: між мущиною, в котроголюбовна сила обмежена і котрий через те еґоіст, а жінкою,котрої любов не має краю. А може навіть Ґерзуінд такийсобі просто інтересний тип і більше нічого. Ясно не виходитьу Гауптмана ніщо.Богато можна би говорити про останній твір Гауптмана.Але — кінець кінців: висока лінія його творчости, що йде відстрашної траґедії ткацького голоду (Die Weber) до ясної казкискляного завода (Und Pippa tanzt) лишить в долинї Карла Великогоз його старечою любовю. Трохи нудна та любов, мало драматична.Всі чотири акти похожі на себе: старий Карло ходить,тужить, зітхає, говорить богато про свої чутя і просить любови.Повтаряєть ся вічно та сама сцена між старим і молодою. Повтаряються розмови, настрій робить ся тяжкий. А надто сама темане дуже то інтересна: старість сама собою прикра, сумна, алелюбов шістьдесятилїтнього чоловіка до шіснайцятьлїтної дївчинизовсім не трагічна. Хвилями буває прикро дивити ся, як старийз сивого бородою бігає за молодесенькою дівчиною. А спочуватийому не все можна. На старість треба резіґнувати, хоч би серцене постаріло ся. На старість всі — дурнї і розумні — всі перестанемчай пить. Се наша доля.