Вісник, 1908, ч.5

сердив ся старий сам на себе. Ну, та й найдужча людина часами буваєяайслабшою, особливо, коли вона од природи добра та впросима. Обидвавони були тодї в містї. Ванґен частував його чудесним сніданком в отеліІіароля Погана, а потім... що стало ся ? А тепер що? 01 сей сніданокобійшов ся занадто дорого І Але найприкрійше Норбі було те, що йомудоводило ся з таким соромом появити ся жінці на очи, після того, якне додержав свого слова. І коли старий думав про се, все зростала йогозлість на Ванґена, бо на його звертав Норбі все лихо. Сей сніданокне з доброго дива був справлений І І мимоволі спадало йому на думкусила негарних учинків сього добродія. Звертаючи на Ванґена всю вину,.Иорбі хотів себе тим виправдати.Чорнїйша ставала тінь од гір, укритих розложистими соснами. Засвічувалися на небі зірки. І тільки па сході вогнева смуга блищалав темряві та кидала нолумя на лід. Вона одбивала ся на нїкельовихдядьках упряжи, горіла на санках і великою тініо стелила ся од чоловікай коня. Та тїііь невідступно бігла за ними. На широких безлюдних просторахне помітно було анї краплі житя. Тільки ген-ген у долині, дечервоним відблиском кінчали ся гори, можна було запримітити рибалку;а ще далі, геть унизу, на самому краю завбільшки з маїїїсїиьку крайкуйтпов чоловік і тяг за собою саночки.— А Герлюфзен з Руд? ото вже буде сміяти ся. Норбі був такийневпокійний, що, коли мав ідо проти кого, нігде в світі сам не поступиться і думає, ніби всі назирці ходять за ним, аби яку пакость зробити.Коли він, наприклад, успішно спродасть ліс, то ще заздалегідьтїпіить ся думкою:— От коли вони будуть заздрі на мене! А коли він мав збитки,то зовсім не побивав ся за пропащим. Найприкрійше йому було те, щомовляв, инші радіють з його лиха.І от Норбі вже на самій середині’ озера. Він поминув місце освітленевогнями і їде в темряву. Кінь чує дзвоники десь з суходолу, підноситьголову, не перестаючи бігти бігцем і починає тихенько ржати.— А що то буде, як лїд не вдержить? — промайнула в головістарого несподівана думка і він але затремтів від тієї гадки.Колись батько його, старий селянин їхав через лїд осим самимозером підводою, навантаженою ґранїтовими плитками. Коли лїд почавтріщати та вгинати ся під вагою, йому дулее не хотіло ся, щоб найкращіплитки пішли на дно і вага від того менша стала. Н і! він того не хотів,упав на вколїпіки та так благав Господа милосердного : „Коли Ти,Господи, допоможеш мені щасливо дістати ся до берега, я зроблю дарунокпасторови: дам йому десять тон найкращого ячменюи. І от вінЩасливо доїхав до берега. І як тільки почув під собою землю, зараз