Вісник, 1908, ч.5

ДЕНИС ЛУКІАНОВИЧ.Л Єї II д в і й чг скинув ся.(Ів. Бурблеви на спомин).Перед коршмою стояли Завалівдї тай балакали.— Хтож би був гадав, що ландвійт тай сам скинеть ся.— Сам не сам. Може наказали? Де ви бачили, щоби від медутай відставав хто!— Тай мід нудкий.— Але не для Романишиних.— А ще й муха тне.— Не знаете, то не кажіть. Був люстратор з повіту тай величавландвійта на всю губу.— Се не богато коштує, не більше як 25 срібних.— Щ о коштує, то коштує, але вжене його не всилував люстраторскидати ся, коли гроші від него взяв.— Знак тому, що нї, але якась причина мусїла бути. Вибірдорого коштував, нема ще року, а тут диви — тай скинув ся.— Не знаю, що вам до того. Послухайте, що я вам скажу.Я не люблю кождого, хто з буком ходить. Староста — Полякі судія П оляк; адвокат і ґеометер — Ж и ди ; жандарм і. посесор —Ж иди; війт, хоч Рус'ин — то хрунь, а радні, хоч Русини, то підсвинки.Один другому палицю передають, а все на кого — нахлопа. Чи Лях бе, чи Ж ид бє, чи хрунь бє — все одно, бо всеболить. А хто кому палицю передав, а щож мені ? меневсе буде боліти. Справедливий Русин живе на те,1 щ ф и т ш т и т иподаток, давати рекрута тай підставляти плечі підафук.— Таже Дацко все був диштифрант, хтож би*вив ся? \ .· С*— Ви Рубчак можете також мовчати.— А чож я маю мовчати? 9 г— Бо ви так само не станете ландвійтом, як би й я, а тс*!;най сї журять ся, кому інтерес.— Ви занадто розумні.— Але він -правду каже.На те надійшли два брати Воробцї, а з ними Лисак, усї трибогачики. Махнули рукою на десятника тай посунули в коршму.— От сї,.то раз — говорив Дацко. Сим то й журба тепер;вони вже й тогід водили ся зйлоб з Романишиними. 7