Вісник, 1908, ч.5

— І се справді був він?— Без сумніву. Людина літ пятидесяти, худа, зігнута, вигляд волоцюги,в брудній блюзі.— ІЦо правда, — вимовив мій батько, — сі прикмети можуть підійтиі до Пютуа.— Ось бачите. Крім того, я його покликала. Я гукнула: Пготуа!і він озирнув ся.— Такого способу уживають аґенти охорони, щоб ствердити тотожністьзлочинців, яких вони розшукують.— Але-ж я вам говорю, що то був він!... Я зуміла його знайти,вашого Пютуа. Ну, й недобрим же він виглядає. Ви були дуже необачні,ви та ваша жінка, коли користувались з його послуг. Я знаю ся на людях,і хоч я бачила тільки його спину, я можу присягнути, що се злодїй,а може навіть і убійник. Його вуха зовсім не загорнені в середину, і сетакий знак, який ніколи не зводить.— АІ ви помітили, що край вуха в його не загорнений ?— Від мене нічого не вкриєть ся. Мій любий пане Бержере, якщо ви не хочете бути забитим укупі з вашою жінкою і дітьми, не допускайтебільше їїютуа в дім. І ще рада: перемініть всі ваші замки.Як раз, кілька днів по тім, в пані Корнулє украдено з городу тридині. Злодія не знайшли, і вона стала підозрівати Пютуа. Покликанобуло в Монплєзір жандармів і їх слова зміцнили підозріння пані Корнулє.Банди грабіжників пустошили тоді сади в околиці. Але сього разукрадіжка була вчинена одною людиною і з надзвичайною зручністю. Ніякихслідів, навіть відбитків чобіт не було на вохкій землі. Злодїй неміг бути ніким иншим, крім Пютуа. Се була думка бриґадіра, котрийдуже добре знав Пютуа і прирікав, що таки зловить сього птаха.Тазета Сент-Омера присвятила статю трьом диням пані Корнулєі описала згідно з відомостями, що ходили по місту, портрет Пютуа.„В нього, — писала ґазета, — низьке чоло, очи ріжного колїру, блукаючийпогляд, гусячі лапки на висках, великі, червоні, блискучі вилиці.Край вуха не загорнений в середину. Худорлявий, трошки зігнутий, немічнийз виду, він в дїйсности надзвичайно сильний: легко ламає в руціпятифранкову монету між палюхом і вказівкою“.Є серіозні підстави, твердила ґазета, приписувати йому цілий рядкрадіжок, виконаних з дивною зручністю.Все місто зацікавило ся Пютуа. Розійшла ся чутка, що його арештованоі взято до вязницї. Але швидко виявило ся, що людина, яку взялиза його, була продавцем календарів, Ріґобером. Проти його не можна буловиставити жадного обвинувачем, і його увільнили після чотирнадцятимісяців слідчого арешту. А Пютуа жив невловимий. Пані Корнулє стала