Вісник, 1908, ч.5

114 П. Карманський: Галичині!рях учорашніх героїв-братів Славян, а нині вже мерзавцїв інелюдц.в.Серби не знали, як і збути ся своїх освободителїв від турецкоїневолі. Крадіжи зачались ще більш коли, банда добровольців, голоднихі обдерта, розлютовавши на своїх вищих урядників збіглисьтисячами в Білгород. Почали щоденно відправляти пароходамиРосию добровольців, але не мало ще їх зоставалось і вештались вониповсюди, і воювали вони вже не з Турками, а з хозяями краю— Сербами.Наша чесна і чиста душею молодь, що пішла в добровольці, багатоза сю війну стратила своїх мрій і надій, де вони своєю кровю думалидобути сербському народу щастє і свободу. Хоч і пізноі тяжкою ціною наша молода інтелїґенція зрозуміла, що не здобувшисвободи свому народу, нічого лїзти до других в спасителї. Зрозуміла,що не так страшний Турок в червоній фесцї, як страшнийсвій домашній Турок.II. КАРМАНСЬКИЙ.ГАЛИЧИНІ!Поклін тобі, закований мій краю,Тверда колиско велитнів-рабів!Дивлюсь на тебе й серцем завмираюІ з груди рветь ся росиучливий спів.І кожда скиба, кождий корчик лугуЗдаєть ся, стогне від таємних мукІ навіває базграничну тугуЗа жертвами насильних вражих рук.І з жалощів згинають ся колінаІ хочеть ся припасти до могилІ так ридать, щоби ціла країнаПочула в собі бунт нестримних сил.Щоби той люд, що вмер для всякої надїї,Відчув пекольний біль закритих ран;Щоб розірвав оков огнива крицевіїІ показав, що він для себе бог і пан!